У підводних печерах

“Нам треба по-справжньому приручити Океан, щоб прогодувати всіх людей. Поки що в нашому меню продукти морів не займають і одного відсотка. Але вже й зараз дослідження Світового Океану проводяться так само швидко, як дослідження космосу, ї мають не менше значення. І все ж ми не досяг-ли тут справжніх успіхів. Ми просто збираємо те, що дарує нам море. І наше полювання — це теж збирання дарів, нерозумне збирання, бажання взяти більше, ніж нам хочуть подарувати. Але щоб узяти більше, не досить бажання взяти. Нам нічого не дістанеться задарма. І хочемо того чи не хочемо, ми платимо за все, що беремо у природи. Плата ж завжди більша, ніж те, що берем. Мудрець, ти зрозумів мене?”

Він прислухався і почув:

“Не все зрозумів. Кажи далі”.

“Щоб не віддавати більше, ніж берем, щоб ціна не була занадто висока, треба знати, скільки треба тобі, що тобі треба, вивчити те, що береш, і те, звідки береш. Раніше ніж узяти, треба знати. Це ти розумієш?”

“Розумію. Кажи далі”.

“В Океані треба іти тим же шляхом, яким людина йшла по суходолу. Їй не вистачало диких плодів, і вона почала сама обробляти землю і вирощувати плоди. Вона почала сама собі дарувати. І в Океані необхідно організувати підводне землеробство і тваринництво. Треба обробляти поля водоростей і планктону, одомашнювати морських тварин, розводити і випасати табуни риб. Та біда в тому, що робити все це в Океані нам важче, ніж на Землі. Правда, ми колись вийшли з нього, але природа зробила за нас свій вибір, і тепер Океан для нас — чуже середовище. Ми не можемо там вільно жити, нам потрібні дорогі, громіздкі споруди. Але є й інший, легший шлях. Знайти вірних помічників: посильних пастухів і розвідників. Ти б згодився служити нам, Мудрець?”

“Так!” — почувся вигук восьминога.

“Якщо розумно користуватися морем, з одного гектара можна одержати більше риби, ніж з такого ж земного пасовиська — м’яса. А крім риби, є ще устриці й креветки, мідії й трепанги, ікра морських їжаків і морські гребінці, і врешті краби…”

“Краби залишаться нам”, — заперечив восьминіг.

“Гаразд! — великодушно згодився Валерій. — Вистачить на всіх. Морська капуста, наприклад, не поступається смаком перед капустою городньою, але значно поживніша і багатша на вітаміни. Крім того, вона запобігає серцево-судинним захворюванням. А калорійність деяких водоростей більша, ніж шоколаду. Мідії містять дуже важливі для людини мікроелементи. А мінеральні багатства Океану? В морській воді розчинені всі відомі нам хімічні елементи, в тому числі найрідкісніші, запаси яких на суходолі вже вичерпуються. В морях розчинено стільки торію та молібдену, що коли видобути їх, то на кожну людину припало б майже по двісті тонн. Проте справжні успіхи досягнуті лише в галузі добування нафти та в опрісненні морської води. Там, де нас підганяє жорстока необхідність…”

“Чим вона жорстокіша, тим більше вас підганяє?” — почулося запитання.

Валерій посміхнувся.

“Майже так, близько до правди. Але є й інший бік цього питання: наші можливості. Інколи доводиться просто тугіше затягувати пасок, вдовольнятися дещицею. Адже, наприклад, щоб вивести деякі рослини і тварини, нам потрібні були тисячі років. І, звичайно, для того, щоб вивести нові високоврожайні сорти водоростей чи нові породи риб, теж треба буде немало часу…”

“Наскільки я зрозумів, найдорожче для вас — час? Ви завжди поспішаєте? Чому? Вас занадто багато чи ви занадто багато їсте? Ті, кого ти називаєш дельфінами, теж ненажерливі. Коли б ви допомогли їм упоратися з акулами і розмножитись, вони з’їдали б стільки риби, що стали б вашими ворогами. А без крабів ви зможете обійтися?”