У підводних печерах
- Автор: Росоховатский Игорь Маркович
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Год: “ВЕСЕЛКА”
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «У підводних печерах». Краткое содержание книги:
аквалангістів, що раніше провадили тут обстеження, та масового загину риби. З судна спускають
батискаф… Про те, як було розгадано таємницю бухти, розповідається в гостросюжетній повісті “У
підводних печерах”.
У збірнику також вміщено фантастичні оповідання: “Ціна золота”, “Таємниця професора
Кондайга”, “Море вирує в нас”, “Пірат”.
Славко повернувся. Він був розгублений і здивований. Промовив:
— У басейні нікого немає… “Може, почулося?” — подумав.
— Ти теж почув, ніби хтось кричав? — запитав у Олега.
— Атож…
На обличчі Славка з’явився вираз стурбованості:
— Але хто ж це був?
Спрут перестав їсти і вирячив очі. Люди почули:
— Я, восьминіг.
— Це, здається, він? — не вірячи почутому, сказав Жербицький.
Славко заперечливо похитав головою:
— У них немає чим розмовляти…
— Неправда. У мене є “лійка”.
Саме в цій незвичайній ситуації Славко опанував себе і, нарешті, здогадався, що найперше треба знайти лабораторний журнал — там повинні бути записи про восьминога. Він рився в ящиках, думаючи:
“Значить, Валерка таки мав рацію. Але ж як, як восьминіг створює звуки? “Лійкою”? Неправдоподібно. А чим він чує? Шкірою? Може, вона перетворює звук на якісь коливання? Неймовірно. Але ж тоді це невідомий нам вид октопуса. Коли неможливе сталося, лишається повірити в нього. А там видно буде…”
Він перебрав усе в ящиках і не знайшов того, що шукав.
Запитав у октопуса:
— Ти маєш ім’я?
— Люди назвали мене Мудрецем.
— А де вони зараз?
— Пішли.
— Куди?
— Не знаю.
— Доведеться чекати, — сказав Славко Жербицькому. — В крайньому разі тепер можна припустити, що це їхній звичайний робочий вихід. Ось тільки журнала чомусь немає…
Обізвався восьминіг:
— Ви хочете чекати, доки двоє повернуться? Нащо?
— Заберемо їх з собою, — пояснив Славко.
— Заберіть мене.
— Ну що ж, ми згодні взяти й тебе.
— Тоді ходімо.
— Не зараз. Ще почекаємо.
— Кого?
— Я ж сказав: наших товаришів.
— Чого вони були тут?
— Вивчали море.
— Я знаю те, що вони вивчали, краще за них.
— Ого, та ти, виявляється, хвалько! Але я вірю тобі.
— Тоді ходімо.
— Ти бач, який настирливий, — посміхнувся Славко до товариша.
Але той навіть не помітив цього. Він прислухався до хворобливого тиску, що розходився від потилиці до скронь і заважав думати.
“Невже опромінення? Що завгодно, тільки не це!..”
Олег якось бачив, як помирала людина від променевої хвороби…
— Чи не перебратися нам у човен? — занепокоєно запропонував Жербицький.
Славко поглянув на нього і раптом подумав:
“Адже восьминоги можуть бути для нас важливіші за дельфінів, корисніші”.
Він здивувався цій своїй думці. Чому він так подумав? Голова йшла обертом, думки ледь ворушилися. А ця з’явилася легко. І до чого тут дельфіни й восьминоги?
“Треба швидше відправити октопуса нагору. Це зараз найважливіше. Нарешті ми знайшли неоціненного помічника, розвідника, пастуха підводних табунів…”
“Восьминоги — ось наші найкращі союзники в морі, коли заприятелювати з ними”, — подумав Олег, забувши про небезпеку опромінення.
Відтак почав малювати в уяві всілякі варіанти використання восьминогів, і йому стало дуже приємно, ніби хтось увімкнув центр задоволення в його мозку. Не хотілося нічого робити, тільки б перебирав без кінця-краю варіанти! Голова вже не боліла, тиск пропав. Проте якийсь сторожовий пункт у його свідомості ще чинив опір, мов фанатик-вартовий, коли фортеця уже захоплена ворогом. І Олег усе-таки згадав про підводний човен, що чекав на них. Знову в потилиці загули свердла. Олег догадувався, що варто повернутися до попередніх роздумів — і свердла зупиняться, знову стане приємно, наче ти лежиш на пляжі біля моря під ласкавим сонцем. Та він напружив усю волю, звільнився від солодкої дрімоти, поглянув у затуманені очі товариша й покликав:
— Славко!
Той здригнувся, ніби прокинувся зі сну.
— Час уже перебиратися на підводний човен.
— Правильно! І зразу ж підійматись! Треба швидше доставити восьминога нагору. Нарешті ми знайшли неоціненного помічника…
— А хлопці? Ти пропонуєш повернутися за ними потім?
“Як же я міг забути? Звідки це забуття? Схоже на гіпноз… Так, на гіпноз. Не можна розслаблюватись!”
Славко наче розірвав якісь липучі нитки, його думка раптом вирвалася на волю.
Почулося запитання восьминога:
— Я залишуся тут?
Цього разу воно пролунало не так, як раніше, — без улесливості й настирливо.
— Так, поки що залишишся, — відповів Славко. — На підводному човні немає акваріума. А коли підніматимемось нагору, заберемо й тебе.
19
У бортовому журналі підводного човна значиться запис:
“18.00. Чекали п’ять годин. Більше чекати не можемо. Починаємо підняття. На борту — керівник наукової експедиції гідробіологів. У тимчасовій загороді вантажного відсіку дресирований восьминіг, кличка — Мудрець…”