Золота четвірка. Дев'ятнадцятий кілометр

В очах пані Томанової з'являється щось подібне до посмішки.

— Ні, — шепоче вона.

— Хто ж тоді?

Знизує плечима.

— Пан Криштоф уже прийшов до свідомості, — кажу я між іншим, — і він розповів нам усе. Ви зайшли на жовту віллу разом із паном Шламмом, і той несподівано напав на пана Криштофа. Коли я зайшов, ви обоє сховались у вежі. Пан Шламм виліз на дах, а ви зачинили за ним двері. Що ви на це скажете?..

Очі пані Томанової стають холодними. Вона підводиться. Дає зрозуміти, що обурена. Я теж устаю.

— Було б ліпше, пані Томанова, коли б ви сказали все. Справа в тому, що ми виявили відбитки пальців третьої людини. Я цілком певен, що вони належать Шламмові… Ви щось хотіли сказати?..

— Шламма не було тут ось уже чотирнадцять днів!

— Був! — наполягаю я. — Коли Томан зробив вам операцію, ви вже були знайомі з цим художником? — Вона неохоче киває. — Отож слухайте уважно. Доктор Томан значно забезпеченіший. Йому слід було б знати про ваші знайомства! Так? Ви ж вимагали од нього винагороди за невдалу операцію! Чи не здається вам, що це нічого спільного не має з любов'ю?

Очі її налились ядом. Та це мене не тривожить. Навпаки, дивлячись їй прямо в зіниці, я тільки поблажливо посміхаюсь.

— Пробачте за відвертість, пані Томанова. Я висловлюю, так би мовити, теоретичні припущення. Доктору Томану, звичайно, дуже приємно, що в нього така гарна дружина, якщо не брати до уваги її дружбу з паном Шламмом… А тут ще халепа з голосовими зв'язками… Узявши шлюб з вами, він одним махом позбувся претензій «скаліченої» пацієнтки. І ви теж виграли на цьому. Тепленько влаштувались… А що, у вас справді був колись непоганий голос?

Якби у неї була в руках ота кочерга з жовтої вілли, вона розтрощила б мені голову. Мені здається, що я її таки добре розворушив!

— Вам надто легко все вдалося. Чоловік не турбує. Ще до недавнього він був переконаний, що ви коротаєте час за книжками та на лижах. Потім став сумніватись. Познайомився з Криштофом, який колись був приватним детективом і збирав докази проти зрадливих жінок. І ось пан Криштоф з'являється на жовтій вллі. Тому-то Шламм і погладив його кочергою. Дивно лише одне, чому Криштоф, у якого в кишені була зброя, не захищався. Мабуть, його ударили зненацька. І ви були при цьому. Авжеж?

Пані Томанова важко опускається в крісло. Вона побіліла, мов стіна, важко дихає. А я тим часом спокійно продовжую:

— Є у мене, пані Томанова, ще й інші докази. Не думаю, щоб ви з паном Шламмом довідались про доручення, яке дав Криштофові пан Томан. Це була таємниця, і розкривати її вам ніхто не збирався. Криштоф боявся властей… Ні, ви з паном Шламмом дізналися про це іншим шляхом… Проте можливо, що й Криштоф вів подвійну гру — з вашим чоловіком і з вами… Крім того, не кажіть, що ви знаєте його всього-на-всього чотири дні — він тут бував і раніше… Ви думаєте, він не видасть Шламма? Щось я цьому не вірю!

Вона вперто мовчить.

— І, нарешті, останнє. Як тільки ми заарештуємо Шламма, ви теж підете за ним. Проте, якщо виконаєте моє прохання…