Спомини запорожця
- Автор: Авраменко Никифор
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 966-8201-27-2
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Спомини запорожця». Краткое содержание книги:
Публікується вперше за матеріалами з сімейного архіву сім'ї Авраменків у Познані. Текст подається в оригінальному написанні. Для більш зручного прочитання частково адаптовано до сучасної орфографію та пунктуацію.
Співали ж "Інтернаціонал"! Сьогодні все дозволяється. Попаде він додому в закритім фаетоні. На другий день доложе начальству, що там, де був, все одбулося чинно та благородно!
Його компаньйони-майстри підуть додому з усіма вечором, простими ногами. Голови мають міцні! Було колись…
Припадкового гостя приймалось та частувалось як свого. Як попався справний молодець, то міг і приз виграть! Таке бувало. На закінчення дітвора діставала мішечки з ласощами, і всі під вечір вертались родинами, молодь гуртками, парами. П'яних не було. Чувся ближче і дальше спів.
Так уряджалось і одбувалось на Запоріжжі колись велике свято 1-го Травня.
В 1910 році мені судилось провести його інакше.
Раніше говорив про наростаючу силу актів терору та саботажу та контрміри уряду. Вже урядувала III Державна Дума. Сітка тайної поліції широко розповсюдилась. Здавалось, що уряд дасть раду.
Сталось щось, що струснуло державним організмом. В Києві під час вистави в Великім театрі застрелив адвокат Багров прем'єр-міністра Вітте в присутності царя! Вітте, людина розуму і енергії, опирав свою політику на створення середнього робітничого господарства. Закуплено огромні простори землі од більший власників. Цю землю продавалось селянам на сплати в вигідних умовах. Підвищило це урожай та заможність значної частини рільників. Система хуторів на 25–50 десятинах мала втягти більшість селянства, піднести догори культуру та багатство.
З смертю Вітте праця в тім керунку призупинилась. Посилилась діяльність поліції, і то міцно. В таких умовах святкування 1-го Травня не заповідалось спокійним. На пару днів перед святом одбувались в різних частинах міста конспіративні зібрання учнів всіх шкіл середніх, розуміється, старших класів. Попросив до себе і мене трохи старший колега. Було нас четверо.
Розмови почались про недалекі екзамени, про дальші плани, потім перейшли на тему свята 1-го Травня. Між нами був учень VIII кл. гімназії, здається, Черниш. Виступив він з цілим рефератом. Про рух робітничий всього світу, про вагу святкування 1-го Травня. Уділ молоді в рухові за суспільну справедливість. Говорив палко, переконуюче.
Зговорились спіткаться на другий день у Черниша. Був вечір 30 квітня. У Черниша старший поважний чоловік дав кожному по збиткові друкованого паперу. В імені революційної організації виголосив коротко, що ті листки наклеїть на стінах, огородженні, коло заводів і фабрик недалеко мого вокзалу та вкинуть в сусідні двори. Невеличкі склянки з клеєм і щіточки роздав Черниш. Незнайомий уділив вказівок, як заховатись в разі всипи, що говорить, навіть коли б всіх спіткало нещастя.
Завдання належало уважать за знак високого довір'я і справу революційного обов'язку.
Мали ми всі зібратись в умовнім місті о стислій порі та зараз розійтися. Мав я тоді потяг на Кічкас.
Тут була трагічна помилка. Всіх нас задержано в місті збірки, одведено до поліції і розсаджено окремо. Вночі кілька разів виводили на слідство, а рано завезено до в'язниці. Всі твердили одно: "Незнана людина в сквері дала нам папери та клей, по два рублі, аби розклеїли при вказаних фабриках одержані листи. Що було там надруковано, не знаєм, і то нас не цікавило, до того було темно. Поважний несподіваний заробіток за таке дрібне діло більше цікавив".
При арештуванні та ревізії одібрано 2 рублі і кількадесят копійок у каждого.
Вечором 1-го травня мене звільнено, решту затримано. Андрій довго та докладно розпитував про все пережите. Був поважний і дуже стривожений. Його старанням, впливових сусідів, а між ними фабриканта місіонера Абрама Абрамовича Унгера, взято мене нелітнього за поручениям під опіку брата та надзор поліції. Виклопотано прийняття до школи та допущення до екзаменів. Товаришів зіслано в далекі сторони Сибіру, вони мали по 18 літ повних.
Черниш опинився в Благовіщенську над Амуром, там зробив атестат зрілості. Спіткалися в 15 літ пізніше на позиції. Був поручиком піхотного полку. Дуже красивий та елегантний. Пізніше трагічно згинув. Про судьбу двох інших нічого не прийшлось почути.
В школі спіткався з мовчазним співчуттям з боку молодших учителів та колег. Екзамени пішли добре, хоть чув себе пригніченим.
Свідоцтво було добре за винятком… поводження. Нагорода оминула, та це було не важне. Дальша наука була переді мною закрита!
Нещастя своє переживав тяжко. Не все розумів, не був приготовленим, мав 16 літ. Ніщо не тішило, давили стіни. Материні тихі сльози та добрі очі багато говорили. Шукав самотності, блукав поза домом. Чорні думки осаджували голову. Ціле літо блукав то на пороги, то в степ, то до Великого Лугу. Пішо, човном, з рушницею або сіткою на метелика. Пригодилась тоді, міцно пригодилась наука Олексія Полинька. Помогла перенести біду, вернуть рівновагу. Назбирав колекцію яєць великої птиці, солідний збір метеликів, жучків. Десятки пучків лічебних трав; багато зробили вудки. Вернулась рівновага та вернулась охота до книжки. Коли риба переставала брать, сідалось в холодочку з завданнями з математики, зошитом та олівцем. Була надія, що, може, минеться літо, пройде час, щось зміниться, повернеться можливість скінчити повну середню школу.