Хроніки Якуба Вендровича
- Автор: Піліп'юк Анджей
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Жанр: Юмористическая фантастика
Электронная книга - «Хроніки Якуба Вендровича». Краткое содержание книги:
- Зараз живемо в еру Риб, - сказала Мавґожата. - Це - ера християнства. Сили підсвідомості сильно витіснялися весь цей час. Але вже скоро сонце увійде в знак Водолія і перед нами відкриються такі можливості, які існували на Атлантиці дванадцять тисяч років тому.
- Стоп-стоп. То ви кажете, що ера триває тисячу років? Нічого не розумію...
- Все дуже просто. Сонце на своєму шляху закриває собою по черзі сузір'я зодіаку. Зараз воно знаходиться в сузір'ї під знаком Риб. Астроном або астролог пояснив би Вам краще. Час перебування в кожному зі знаків триває тисячу земних років, що і складає одну еру. Знаків є дванадцять. Тобто дванадцять тисяч років тому також була ера Водолія. Людство тоді осягнуло стан гармонії і щастя, удосконалили свої сили розуму і підсвідомості. Для Атлантиди цей час приніс трагічні консеквенції. Сейсмічну активність стримували самі ж жителі силою своїх розумів. Коли їх сила почала слабнути, Атлантиду накрили води світового океану.
А Павел подумав, що це якась маячня і, правду кажучи, таки він був правий.
- Добре. І що Ви плануєте робити? - запитав.
- Якби це вже була ера Водолія, - розмріявся Юзеф, - то ми б справилися з цим непотрібом одним лише поглядом.
- Треба щось вигадати, бо так і не дочекаємося ери Водолія, - невесело зазначив шеф. - Мавґожато, Ви ж прочитали всю літературу Нью ейдж. Чи згадується там щось про арабських джинів?
- Ніби ні, але пам'ятаю, що в Ізотеричному лексиконі щось читала на цю тему. Зараз пригадаю.
Вісімдесят років тому. Опинившись у минулому. Якуб припинив крутитися навколо пам'ятника. Дідок зупинився і блиск світла почав зникати з його тіла. Він був одягнений в новеньку форму, а пам'ятник стояв, наче його лише вчора поставили на цьому місці. А на п'єдесталі замість народного героя височіла фігура царя.
- Вийшло! - сказав сам до себе.
Подивився на електронний годинник - подарунок сина з Варшави. В запасі залишалось тих же одинадцять годин.
- Добре було б поспішити, - пробурмотів під ніс.
Неподалік пам'ятника стояв будинок поштового управління з кур'єрською доставкою. Та станція вже в ті часи була пережитком попередньої епохи, тому що зараз (тобто в той час, у який перенісся Вендрович) став модний телеграф і мало хто користувався кінною поштою. Щоправда, ситуацію врятувало те, що станція знаходилася на найкоротшій дорозі з Києва до Варшави. Час від часу тут навіть з'являлися царські кур'єри і тільки завдяки їм цей старий шлях ще тримали. Якуб впевнено ввійшов у двір, де на зустріч до нього вийшов старший єврей, який працював там провідником.
- Чим можу допомогти, Ваше благородіє? - запитав прищурюючись.
- Мені коня, будь ласка, - сказав Якуб на ідиші. - До Варшави треба і то якнайшвидше.
За якусь мить перед ним стояв осідланий кінь. Вендрович заплатив п'ять рублів за старт і позичив сигнальний ріг. Алкоголь в крові все ще давався взнаки, але все ж вдалося заскочити у сідло і навіть втриматися верхи.
- Ура! На Варшаву! - закричав. Кінь рушив пустинною запиленою дорогою на Краснистав. Так екзорцист проскакав п'ятнадцять кілометрів і помітив купол наступної станції. Подув у ріг і перш ніж доскакав до двору, його вже чекав наступний осідланий кінь. Якуб навіть не торкнувся землі, на льоту перескочивши у друге сідло, кинув золоту монету і галопом поскакав далі.
- Росте, - сивий шеф з обавою подивився на рухливу масу на підлозі. - Халепа. На допомогу цього авантюриста і шахрая не варто нам сподіватися. До того ж він навряд чи зміг би нам в чомусь допомогти. Брехун і комбінатор, яких світ не бачив! Цей старий алкоголік лише підриває авторитет нашої професії...
- То що будемо робити? - запитав Юзеф. - Може, знову підірвати стіну? А як за другим разом вийде?
- Краще пробитися крізь підлогу в цех, - запропонувала Мавґожата.
- Не вийде, - мовив Скорлінський. - Під нами сорок сантиметрів бетону і плетеної сітки з арматури.
- А стеля?
- Це варіант. Вона все ж тонша. Але як ви до неї доберетесь? Це чотири метри висоти, та й меблі з ДСП - не витримають.
- Значить, будемо чекати, - сказав шеф. - Якщо зматеріалізується до кінця, тоді стане вразливим - все ж таки тіло. Ось тоді і продірявимо його срібними кулями. Може, вдасться.
- А що б зробив Вендрович на нашому місці? - запитався підприємець.
- Дулю з маком! Та він би навіть не відчув, що тут є щось потойбічне! Ми роками вчимося розвивати в собі відчуття змін в аурі людей і будинків. Вчимося помічати те, що недоступне для розуму, ба навіть інколи нам з'являються видіння астрального світу. Ну, а що може такий собі Вендрович? Викопувати з сільського цвинтаря трупи і вбивати їм осикові кілки в серце?! Та якби він зустрівся зі справжнім вампіром, тоді б мокре місце від нього залишилося! Хоча, що тут приховувати - після пляш-ки-другої він бачить навіть таке, що нормальні люди не в змозі. А в нас - науковий підхід! Ми все фотографуємо, беремо проби з ектоплазми, записуємо всі спостереження. Між іншим, чи знаєте ви, що на сусідньому будинку сидить астральна сова?