Хроніки Якуба Вендровича
- Автор: Піліп'юк Анджей
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Жанр: Юмористическая фантастика
Электронная книга - «Хроніки Якуба Вендровича». Краткое содержание книги:
- Потрібно вимкнути світло? - запитав господар.
- Ні. Не обов'язково.
Екзорцист стояв посередині килима. В руках тримав два куски каменя, надпилених в формі чотиригранної піраміди. Закрив очі.
- Є контакт, - сказав.
В ту ж мить всі помітили, що на них дивиться привид. Він вийшов, якщо так можна сказати, зі стіни. Він був повністю прозорим, але все ж можна було роздивитися чоловічі риси. Привид зробив попереджувальний жест рукою і щез. Ще один з'явився в місці, де раніше були двері. Спочатку це виглядало, як туман, але поступово пара скупчилася і всі побачили силует дівчини. Вона схрестила руки на грудях і пронизливим поглядом глянула на Павла.
- Вони перелякані, - нарешті сказав Юзеф.
- Та це ж добре, - перебив Павел, - по суті...
- На жаль, Ви не усвідомлюєте до кінця всієї серйозності справи... - запротестувала жінка-екзорцист, - це добрі привиди. Таких не можна зачіпати. Вони нам ще можуть стати у пригоді.
- Тихо! Він вилазить, - сказав медіум. - Та що це за...
- Тс-с! - нагадав йому строго старійшина.
- Воно сидить в цьому килимі, - сказав Юзеф.
Несподівано медіум різко відскочив у сторону. Павел вирячив очі. Саме там, де ще секунду тому сидів екзорцист в повітря вистрілив клубок диму. Скоріше за все, це було схоже на клоччя марлі, зітканої з павутини, яка зачепила екзорциста, вириваючи втікачеві з сорочки на спині шматок тканини. Жінка автоматично вхопила пістолет і вистрілила. Димовий клубок розкрився, мов медуза, зітхнув і впав на килим. Старійшина підійшов і зібрав цей дивний порох в пробірку.
- Подібне на ектоплазму, - сказав.
- А ектоплазма, часом, не виділення живих істот? - поцікавився господар.
- Не завжди, - Юзеф повільно прийшов до тями. - В принципі в деяких випадках її може витворити будь-яка органічна матерія, наприклад, шерсть. О-о, в мене таке відчуття, ніби мені півголови знесло.
-Ти його розбудив! - шеф розгнівано підняв вказівний палець. - Холера ясна! І що тепер? Поки той дух сидів там, все було добре. Ми б його тихенько і без гамору зліквідували.
- Ні. Він сам прокинувся, - відрізав Юзеф. - Ми ж навіть чорного вогню ще не палили. Він не повинен був...
- Якби ми ще й вогонь розпалили, то і нас вже тут не було б. Добре. А що там камені кажуть?
Юзеф стиснув в долонях чотиригранні піраміди і сконцентрувався. Клубок вистрілив знову, але вже сильніше. Медіум в останню хвилину встиг відхилитися і пара ошпарила йому лише ногу.
- Ворота відкриваються! - скрикнула дівчина-екзорцист.
Вона теж була із заплющеними очима.
- Ворота до анклаву Озарк? - запитав шеф.
Павел почув нотки страху в голосі шефа, того страху, який заставляє серце стискатися, а кров у жилах застигати. Якщо вже навіть такі фахівці налякалися, то сам Павел точно не знав, що йому робити... Все вказувало на те, що екзорцисти вирили яму, з якої от-от має вилізти вся гидота. Привиди чоловіка і дівчини знову з'явилися на своїх місцях і знову щось намагалися показати жестами.
- Ні, не до анклаву Озарк, - заспокоїв його Юзеф. - Цього духа вже одного разу перемогли і... А, ну справді. І чого я раніше не здогадався! Його в давнину використовували, як турбошвидкісний механізм до цього килима. Але він виявився надто слабким...
Він не встиг договорити, як каміння, яке він тримав в руках розсипалося, немов пісок.
- Не такий він вже й слабкий, як для нас смертних, - зауважила дівчина.
- Я пропоную порізати і спалити килим, - сказав шеф. - Це, мабуть, один із арабських джинів. Якщо ми його спалимо, то у нас є шанс, що ворота закриються. І я майже впевнений у цьому, - спеціально наголосив на слові «майже».
В його голосі прозвучала надія.
- А джини хіба не живуть в мідних лампах? - обережно перепитав Павел.
- А пан, мабуть, багато казок в дитинстві читали...
- Та джин джином... Я за цей килим сім тисяч віддав, а Ви його спалити пропонуєте? - запротестував. - Невже немає інших способів?
- Неможливо! Будемо щасливчиками, якщо взагалі нам вдасться його спалити, - почав пояснювати шеф, але не встиг закінчити, як килим вибухнув.
Маленькі клаптики сотнями розлетілися по кімнаті, а потім осіли, попередньо заліпивши всі двері, вікна і ручки. Юзеф кинувся до дверей і дьоргнув за ручку. Клапті килима охопили його руку. Він завив від болю і почав їх здирати. Коли, зрештою, йому це вдалося, його рука до ліктя була покрита кров'яними ранами. Привид дівчини матеріалізувався відразу біля них. Він був настільки видимим, наскільки це взагалі можливо для привида. Можна було навіть роздивитися легкі відтінки кольорів: рум'яна на обличчі і блакитне плаття. Силует щось говорив до них, але нічого не було чути. Малґожата зробила крок до привида.