Рутенія. Повернення відьми
- Автор: Климчук Віталій
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5535-4
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Рутенія. Повернення відьми». Краткое содержание книги:
Князі правлять державами казкової землі Укранії, пліч-о-пліч з ними — мудрі відьмаки. Лісами мандрують чугайстри, полісуни, мавки, в річках живе плем'я русалок, під землею сховалися рахмани й могутні Великі Полози. Але й капосні злидні дошкуляють людям, і жорстокі песиголовці причаїлися біля кордонів… Такий світ Яв, а ще є світи Прав і Нав. Всіх їх поєднує Світове Дерево, основа Всесвіту.
Героїні роману, молодій обдарованій відьмі Рутенії, доведеться не лише шукати шлях до власного «Я», але й рятувати Всесвіт від зазіхань злодія Ахрумана, що вклоняється Чорнобогу. Вірні друзі — чугайстер Віт, русалинка Дзеванна, молодий зільник Золота, мудрий відьмак Добровін — та інші дивовижні люди й істоти допоможуть їй долати найсуворіші випробування…
Поєднання захопливих пригод і поетичного світосприйняття — таким є сучасне українське фентезі. Алегоричною мовою оповідає воно читачеві про вічні цінності, моральні й культурні.
Просуваючись уперед, Рутенія відчула, що ноги чіпляються не лише за полоза, але й за землю!
— Тут вже земля! — вигукнула вона.
— Я це відчув. Та стояти не можу, ноги — немов колоди! — відповів Віт.
— А в мене вже ніби відійшли. — Рутенія відчула, як ноги наповнилися гострющими голками. Це кров линула до спраглих судин, і ті з болем розширювалися, знеохочу пускаючи в себе життєдайні соки. — Ну ж бо, допоможу тобі з Дзеванною.
Рутенія перекинула ногу через полоза і стала на річкове дно. В горлі застряг крик — так боляче стало ногам. Здалося, що до того голки просто ніжно торкалися шкіри, а тепер вони увійшли по саме серце. Долаючи біль, відьма пішла до чугайстра.
25
Вона падала. Світ навколо зникав. Чіплялася мокрими руками за уламки думок. Вітер виривав шматками волосся і відносив угору разом з краплями крові. Щось боляче у зіп'ялося в спину і не відпускало. Кігті з кожним поривом вітру сильніше і сильніше стискали плоть. Хрускіт. «Ламаються ребра,» — подумала байдуже. Захотілося спати. «Яка божевільна думка — спати під час падіння. З іншого боку, чому б і ні? Все одно в кінці чигає смерть. То чому б не померти уві сні?» Але пазурі у спині страшенно заважали, тому відьма зробила спробу перекинутись обличчям догори. Нічого не вийшло — тіло не слухалося. Завела руку за спину і торкнулася чогось довгого і шорсткого. «Ага, ти мене міцно тримаєш.» Відьма падала. «А якщо так?» Завела руку ще далі, міцно вхопилася, різко рвонулася вгору. Страшенний біль прийшов зі спини і розчахнув мозок навпіл. Блискавка вдарила в очі, а хрускіт кісток пролунав громом. Та вже не відьму тримали у пазурах, а вона тримала пазурі. Щось темне вгорі затріпотіло крилами, забилося, метаючись у повітрі… і почало набирати висоту. Відьма піднімалася.
«Витримає…» — почула вона громові слова.
«Виживе» — почула вона в себе над вухом.
І прокинулася. Над нею схилися Віт із Дзеванною. Злиднева мармиза виднілася позаду.
— Дзеванна… — мовила Рутенія так тихо, що сама себе не почула. — Дзеванна, це ти? — спитала вона голосніше.
— Я опритомніла, щойно потрапила на берег. Ти кричала. Тобі боляче?
— Було. Тепер все гаразд. — відповіла Рутенія і заплющила очі.
Заснула. Вони викрутили, як могли, одяг — свій та Рутенії, та підтягли Полозове тіло ближче до берега.
— Я нічого не пам’ятаю про шлях, — озвалася Дзеванна, тремтячи від холоду.
— Там нічого і пам’ятати, — відповів Віт.
А а злидень додав:
— А я б з радістю забув про цю трикляту річку і про це підземелля! Я замерз так, що аж зуби випадають, а переляку натерпівся такого, як ніколи і ніде!
— Так, було лячно! Особливо коли ми стрибнули у річку! І як полоз тільки витримав таку дорогу?
— Мабуть, у нього дуже багато сили… було, — замислилася русалинка.
— Він знесилився! Він довго тримався, але річка таки випила його силу!
— Невже він приніс себе нам у жертву? — здивувався Бось.
Їх похилило на сон, а Рутенія тим часом зі сну поверталася. Вона чула їхні останні слова, і достеменно не знала, що треба робити. Вона сподівалася, що сили самі знайдуть правильний шлях. Рутенія стиснула камінь і уявила, як струмені світла передаються від неї до полоза. Завмерла на мить. Але нічого не відбулося. Спробувала ще раз — теж нічого.
«Думка виявилася хибна! Хай їм грець, цим чарам. Ми втратили Друга, і ніяк не можемо цьому зарадити!» — подумала Рута. Але тут згадала сон: «Вона витримає…» Хто це сказав? Хтось Великий? Чи то сказав Віт, коли намагався розбудити? Ці слова наповнили серце наснагою, як чиста джерельна вода наповнює спрагле тіло. Відьма стисла камінь так, що з долоні полилася кров, і за мить вже нічого не треба було уявляти… Промені світла дугою полилися від Рутенії до Гориня. Судома скрутила відьмине тіло раніше, ніж з горла вирвався крик. Руки випросталися вперед і з неймовірною силою стислися в кулаки. Нігті увіп’ялися у долоні. Вона не контролювала себе. Щомиті м’язи напружувалися ще сильніше. «Все, зараз порвуться!» — майнула думка. Темрява розкрила пащеку, а світло все лилося і лилося до Полоза.
Нарешті, в короткому проміжку між судомами, Рутенії вдалося вичавити з себе ледве чутний стогін. Цього було доста, щоби всі, кого зморив холодний і тремтливий сон, прокинулися.
Віт та Дзеванна підбігли до відьми, Бось же навпаки, позадкував:
— Ви куди, дурні?! Втікайте, вона не тямить, що робить!