Рутенія. Повернення відьми
- Автор: Климчук Віталій
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5535-4
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Рутенія. Повернення відьми». Краткое содержание книги:
Князі правлять державами казкової землі Укранії, пліч-о-пліч з ними — мудрі відьмаки. Лісами мандрують чугайстри, полісуни, мавки, в річках живе плем'я русалок, під землею сховалися рахмани й могутні Великі Полози. Але й капосні злидні дошкуляють людям, і жорстокі песиголовці причаїлися біля кордонів… Такий світ Яв, а ще є світи Прав і Нав. Всіх їх поєднує Світове Дерево, основа Всесвіту.
Героїні роману, молодій обдарованій відьмі Рутенії, доведеться не лише шукати шлях до власного «Я», але й рятувати Всесвіт від зазіхань злодія Ахрумана, що вклоняється Чорнобогу. Вірні друзі — чугайстер Віт, русалинка Дзеванна, молодий зільник Золота, мудрий відьмак Добровін — та інші дивовижні люди й істоти допоможуть їй долати найсуворіші випробування…
Поєднання захопливих пригод і поетичного світосприйняття — таким є сучасне українське фентезі. Алегоричною мовою оповідає воно читачеві про вічні цінності, моральні й культурні.
У пітьмі було тепло і приємно. Але згодом з’явилося світло, і Рутенію знудило.
— Хо-хо, ну й потріпали тебе! Добряче! Та нічого, зараз приведемо тебе до тями. Трішки… — далі полився потік незнайомих слів.
Крізь біль і нудоту Рутенія намагалася зрозуміти, чий це голос, та їй ніяк не вдавалося. Вона спробувала розкрити очі і застогнала. Чиясь прохолодна рука лягла на чоло:
— Тихо, тихо! Все добре. Буде. Ти тільки лежи спокійно.
— Хто ти? Де я? — прошепотіла Рута.
— Ми у друга! — сказав Віт.
— Руто, тобі дуже боляче, так? — це Дзеванна.
— Ану, геть звідси! Не заважайте їй, і мені теж!
Почулися тихі кроки, після чого прохолодні руки почали метеликами торкатися її тіла, і біль зникав.
— Все, тепер можеш розплющити очі.
Навколо панувала напівтемрява. Вона підвелася і побачила, що лежить посеред величезної круглої кімнати. З одного боку — вікна, завішені прозорою тканиною, а з іншого — великі і малі столики, печі і плити з витяжними трубами. Столи заставлено різноманітними слоїками, бутлями, деякі завалено купами трав.
Зачарована Рутенія, нарешті перевела погляд на хазяїна цього багатства. Побачила високого парубка з довгим чорним волоссям. Очі — волошково-сині. Лише коли Рутенія зазирнула у ці очі, то зрозуміла, що лежить зовсім без одягу. Скрикнувши, вона потягнула на себе простирадло, й тоді стала спокійно роздивлюватись парубка. Він не був красенем — завеликий ніс з горбинкою, завеликий рот, занадто худий.
— Я — Золота, відьмак-зільник, Чародій Орії. А ти? — він запитально подивився на Рутенію. — Твої друзі відмовилися будь-що розповідати, доки ти не прийдеш до тями…
Осіннє сонце нагріло плити брукованого двору навколо фонтану. Згодом сонячне тепло замінила прохолода кам’яних стін. Обідня зала знаходилася за кілька кроків, і коли друзі в неї увійшли, стіл було накрито. Золота стояв поруч і ґречним жестом запрошував сісти.
— Батько казав, що такий день настане! Він усе життя на нього чекав…
— Твій батько? — здивувався Віт. — А хіба ти не…
— Це мій батько звертався до вас по допомогу!
Всі мовчали.
— Мій батько давав слово, і я дотримаю його! — проказав він після мовчанки. — Я допоможу вам. Розказуйте.
— Гаразд. Слухай… — і Рутенія розповіла усе.
— Ми маємо єдиний вихід — дістатися до Суронжу і знайти Добровіна! І бажано — якомога швидше, — сказала вона, завершивши оповідь.
— Мушу поміркувати, — сказав Золота.
— Але ти ж зрозумів — допомагати нам небезпечно. На нас полює…
— Здогадуюся, хто! — перервав Віта зільник. — Визначений час прийшов, кожен мусить зробити вибір… — Здавалося, Золота у задумі звертається до себе самого. Згодом він струсонув головою, повертаючись до дійсності: — Я маю спосіб допровадити до Суронжу… але… спочатку поїмо…
Всі накинулися на їжу. Їли так, що аж за вухами лящало: це ж бо була перша людська їжа за кілька днів. Однак, трапеза тривала недовго, бо незабаром до кімнати влетіла перелякана служниця:
— Там… Озброєні люди!
Золота скочив з-за столу першим. Без зайвих питань всі кинулися за ним. Він повів їх униз.
— Певен — це ті бандити! — вигукнув біжучи Золота. — Ахруманові посіпаки!
— Він упізнав мене, все може бути! — задихаючись, промовила Рутенія.
Золота зупинився неочікувано, і Віт з Рутенією приплюснули його до дверей. Бось із Дзеванною встигли стишити хід. Виборсавшись з-під відьми і чугайстра, зільник відчинив важезні, оббиті залізом двері — відкрилася похмура кімната.
— Щоб чари спрацювали, я мушу переміщатися з вами, — сказав Золота.
Нагорі почувся шум. Тупіт ніг, крики, дзвін битого посуду.
28
Всі стали в коло, а Золота почав їх обходити:
Золота скочив у коло, і друзів оточила блакитна напівпрозора стіна.
— Це їх трохи затримає, якщо раптом сюди увірвуться.
Ніби на підтвердження його слів, у двері загупали:
— Відчиніть! — почула Рутенія знайомий голос.
— Відчиніть, бо гірше буде!
— Висаджуйте двері!