Рутенія. Повернення відьми

— Ти правий, Віте! Та ми навчимося битися! Виведемо Дзеванну назад, під захист русалок — там вона розкриє свої сили. Я доберуся до Добровіна — він, сподіваюсь, якось зарадить мені. А не зарадить, я знову навчуся всьому, що колись знала… Ти… — схвильовано шепотіла, щоб не розбудити Дзеванну, Рутенія.

— А я піду в Гори шукати діда, вчитися в нього боротися зі злом. Він у мене багато чого знає, і з радістю прийме до науки свого онука, — загорілися очі в чугайстра.

Із задуми їх вивів дикий вереск.

— А-а-а-а! Не чіпай мене! Чого ти від мене хочеш, клята зміюко?! — долинало з-за рогу. Рутенія радісно всміхнулася.

Попереду біг злидень, високо підкидаючи вгору коліна й кумедно підстрибуючи. Кожен стрибок він супроводжував дивними вигуками. Причина такої дивної Босевої поведінки повзла позаду. Точніше, не повзла, а рухалася ривками. Кожен ривок закінчувався злидневим стрибком і вигуком.

Це був Горинь! Він розважався, лоскочучи Бося і клацаючи пащекою. Рутенія пропустила злидня повз себе, і кинулася до полоза.

— Гей, гей! Я щойно залишив тебе, а ти вже в якійсь халепі!

— Тут… тут… — намагалася перевести подих Рутенія.

— Та зрозуміло, рахманська річка! — спокійно відповів за неї полоз, не припиняючи руху.

Рутенія нічого не могла йому відповісти. Зате міг Бось, який чув їхню розмову.

— То ти, зміюко, знав про річку і нічого не казав? А ми тут або пірнай у прірву і скручуй в’язи, або помирай від голоду? О-о-о, ні! Є ще третє «або» — блукай до скону у лабіринтах цих клятих рахманів! — Бось розійшовся не на жарт, його очі блищали і голос тремтів. — Чи ти скажеш, що просто забув? Ну звісно, що тобі якась нещасна відьмина жертва, якщо ти вже став вільним і можеш йти куди хочеш! Таке слово, як «вдячність» тобі ні про що не каже?..

Рута спробувала втихомирити Бося.

— Зачекай, зачекай! Він же прийшов допомогти.

— Еге ж, прийшов! Допомогти! Прийшов, щоб покусати малого злидня, посміятися з нього! Думає, якщо злидень, то беззахисний. От я зараз як шандарахну його! Як прийшов, так і піде!

— Босю, Босю! Він же пожартував! Йому вже соромно, бачиш? Він просить у тебе вибачення, правда? — Рутенія вказала на Гориня, який старанно вдавав каяття, опустивши очі додолу і киваючи головою.

— Аякже, соромно! — придивився Бось до Гориня. — Ну гаразд, чого прийшов?

— А й справді, чому ти не попередив нас про річку? — спитала Рутенія, бо в Босевих словах, хоч і виголошених спересердя, була частка правди.

— Але ж ви не сказали, куди йдете!

— Як не сказали?

— Ви казали, що вам треба пройти! А я звідки знаю, куди вам треба було далі?

— Як куди? — остовпіла Рутенія, прикликавши мапу.

Від їхнього шляху була купа відгалужень.

— Вона русалка? — спитав Горинь, підповзаючи до Дзеванни.

— Донька людини і русалки, — відповіла Рутенія.

— Русалинка… Кепські справи! У таких сили великі, але дуже швидко виснажуються. Вам треба поспішати.