Рутенія. Повернення відьми
- Автор: Климчук Віталій
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5535-4
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Рутенія. Повернення відьми». Краткое содержание книги:
Князі правлять державами казкової землі Укранії, пліч-о-пліч з ними — мудрі відьмаки. Лісами мандрують чугайстри, полісуни, мавки, в річках живе плем'я русалок, під землею сховалися рахмани й могутні Великі Полози. Але й капосні злидні дошкуляють людям, і жорстокі песиголовці причаїлися біля кордонів… Такий світ Яв, а ще є світи Прав і Нав. Всіх їх поєднує Світове Дерево, основа Всесвіту.
Героїні роману, молодій обдарованій відьмі Рутенії, доведеться не лише шукати шлях до власного «Я», але й рятувати Всесвіт від зазіхань злодія Ахрумана, що вклоняється Чорнобогу. Вірні друзі — чугайстер Віт, русалинка Дзеванна, молодий зільник Золота, мудрий відьмак Добровін — та інші дивовижні люди й істоти допоможуть їй долати найсуворіші випробування…
Поєднання захопливих пригод і поетичного світосприйняття — таким є сучасне українське фентезі. Алегоричною мовою оповідає воно читачеві про вічні цінності, моральні й культурні.
— Ми знаємо, та як? Ми сподівалися, що зможемо по річці пливти на чомусь.
— Отже, ви просто не подумали. Гаразд. Тоді треба подумати мені! — сказав Горинь.
У печері запанувала тиша. Тихо стогнала русалка. Бось витирав піт з її чола.
24
Полоз тим часом поповз до річки. Рутенія пішла за ним. Слідом рушили Бось та Віт з русалкою на руках.
Дзеванні ставало все гірше. Її вже не заспокоювали чугайстрові пісні, та й слів тих пісень не було чутно через гуркіт річки.
Вони знову вийшли на виступ над водою. Внизу нічого не змінилося — вир, страх, міць, паніка, біль — все змішувалося при одному погляді на річку. І серце починало битися, як злякана пташка, затиснута в кулак.
— И-і-а-й-е-а-е-е-е!
— Що-о-о?! — нічого не зрозуміла через шум Рутенія.
— Сідайте на мене! — прокричав їй у вухо Горинь.
Рутенія оглянула полоза — міцне тіло, товсте, мов тулуб дорослої людини. Торкнулася, і відчула, що він зовсім не слизький, як думалося раніше. Навпаки, теплий і шерехатий на дотик.
— І-а-и-и-а-е-о-а-а?! — Рутенія сама не почула, що прокричала, та Горинь, здається, зрозумів.
— Ви тільки сядьте, і ніяка сила вас не відірве від мене! — знову прокричав він у вухо Рутенії.
Рутенія з острахом глянула вниз, остаточно усвідомивши, що вони робитимуть.
Чугайстер теж з недовірою торкнувся полоза, але швидко подолав нерішучість і осідлав його, міцно обхопивши ногами. Дзеванну він посадив перед собою, обійняв обома руками і її, і Гориневе тіло, — добре, що руки в чугайстра значно довші, ніж у людини. Злидень примостився перед ними, а Рутенія сіла попереду, ближче до полозової голови.
І полоз рушив.
Він шугонув у воду. За мить до занурення Рутенія від несподіванки мало не відпустила руки, але із здивуванням помітила, що не може цього зробити. Де верх, де низ, де вода, а де повітря — все перемішалося. Перед очима — туман, якісь білі та зелені плями. Самі очі болять так, що навіть не можна їх розплющити. Навколо страшенний гуркіт, який то накочується валами, то підступно, з шипінням постає з цілковитої тиші. Дихати неможливо: варто розтулити рота чи вдихнути, як гірка і пекуча вода наповнює легені.
Навколо — холод і плямиста темрява. Голова паморочиться. Що за крик лунає у вухах? Це її власний крик… Відьма виривається з хаосу і сум’яття, і розуміє, що все ще тримається за полоза. Лице заливає водою, січе і рубає; вдаряє в груди тупою сокирою; забиває дихання мокрим кляпом.
Полоз плив, попри буруни і хвилі, що кидалися, мов скажені собаки; майстерно огинав каміння, що виринало перед його носом; стрілою пролітав крізь гігантські вири. Вони, здавалося, летіли, тільки не повітрям, а водою. Як полозу вдавалося на такій швидкості оминати перепони, не вкладалося в голові.
Раптом прийшло полегшення. Дихати стало простіше, шум зник, і вода вже не так боляче сікла тіло. Потеплішало.
— Що сталося? Чому ми сповільнилися? — вигукнула Рутенія.
— Це не ми сповільнилися, це річка заспокоїлася! — повернув на мить голову полоз.
І справді, коли Рутенія кинула оком довкола, то побачила зовсім іншу річку — спокійну, повільну.
Горинь знову повернув голову:
— Вашій русалці має покращати: тут річка не така жадібна до сили. Як вона там?
— Зараз гляну! — озирнулась Рутенія.
Злидень приходив до тями. Він тер очі і намагався роззирнутися:
— Та ми ж не рухаємося! А он там — вихід на берег! — Бось показав у бік полозової голови.
— А ти як знаєш? Там же нічого не видно… — здивувався Віт.
— Це вам не видно! Ми, злидні, краще від вас бачимо у темряві! — гордо відповів він.
— І ти раніше мовчав?! — обурилась Рутенія.
— А ви не питали! — відрізав Бось.
Рутенія відвернулась і тільки тепер зрозуміла, що під серцем штрикає щось неприємне, якась колючка.
— А чому ж ми не йдемо до берега? — спитав Віт, і Рутенія нарешті збагнула.
— Горинь! Горинь! Ти чуєш? Чому ти мовчиш? — та у відповідь не почула ані слова.
— Горинь! Відповідай! — рознісся громовий голос чугайстра.
— З ним щось сталося! Ми все ще у річці, але не рухаємося! Просуваймося до полозової голови — не сидіти ж тут до скону, — запропонувала Рута.
Повзти по Гориню було незручно. Онімілі ноги не допомагали, а лише заважали. Доводилося з потрійною силою напружувати руки, щоб підтягатися і пересувати тіло вперед. Позаду важко дихав злидень. Найважче доводилося чугайстру — він рухав не лише себе, а ще й непритомну Дзеванну.