Норвезькі народні казки
- Автор:
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Ольга Дмитриевна Сенюк
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Норвезькі народні казки». Краткое содержание книги:
— Так, мій господар, видно, справді добрий, — сказав сам до себе королевич, коли залишився вдома сам, — не загадує багато роботи.
Він ходив по кімнаті й весело наспівував. Вечір далеко, ще встигне вичистити стайню. Але дуже кортіло йому зазирнути до сусідніх кімнат. Щось у них та є, коли йому заборонено туди заходити. Отак він собі міркував і не втримався, таки зайшов до першої кімнати. Там при стіні висів казан, а в ньому щось кипіло. Але під казаном не було ні полум’я, ні жару.
«Цікаво, що там вариться?» — подумав королевич і нахилився над казаном. І відразу його чуб став ніби мідяний.
— Нічогенька юшечка, тільки глянеш на неї і вже гарнішаєш, — сказав сам до себе королевич і зайшов до другої кімнати.
Там також висів при стіні казан, і в ньому щось кипіло. «Треба й у цей казан заглянути», — подумав королевич, нахилився над казаном, і його чуб став ніби срібний.
— Такої дорогої юшки не варять у мого батька. Цікаво, що було б, якби її попоїсти, — сказав сам до себе королевич.
Але він навіть не покуштував юшки, а чимшвидше зайшов до третьої кімнати.
Там також висів при стіні казан, і в ньому щось варилось. Захотілося королевичу зазирнути й туди. Тільки-но він нахилив голову, як чуб у нього засяяв, ніби золотий.
— Що далі, то краще. Та якщо господар варить у цій кімнаті золото, що ж він варить у четвертій? — сказав хлопець сам до себе й відчинив наступні двері.
Але там не було казана. Зате на ослінчику сиділа дівчина, вбрана так, наче королівська дочка. Та хоч чия вона була дочка, а хлопець зроду ще не бачив такої красуні.
— Господи, що ти тут робиш? Як ти сюди попав? — вигукнула дівчина, коли побачила його.
— Я вчора найнявся сюди служити, — відповів хлопець.
— Краще б ти не потрапляв у цей дім, — сказала дівчина.
— А я думав, що знайшов доброго господаря, — сказав королевич, — бо на сьогодні він мені загадав дуже легку роботу. За цілий день тільки вичистити одну стайню.
— І як же ти хочеш її вичищати? — спитала дівчина. — Коли так, як усі люди, то на одну лопату гною, що ти викинеш, з’явиться десять нових. Але я навчу тебе, що робити. Оберни лопату і вичищай гній держаком, тоді він сам полетить на купу.
— Добре, я так і зроблю, — сказав королевич.
Він цілий день просидів з дівчиною, їм було весело вдвох, тому перший день його наймитування у велетня минув дуже швидко.
Та надвечір дівчина звеліла йому йти вичищати стайню, бо ось-ось мав вернутися велетень. Королевичу й самому було цікаво перевірити, чи не обдурила його дівчина. Він узяв лопату й почав викидати гній так, як наймити викидали в його батька. Та гною, замість меншати, скоро зробилось так багато, що хлопцеві не було де й стати. Тоді він обернув лопату й почав вичищати гній держаком. І стайня миттю стала така чиста, ніби її вимили.
Побачив те хлопець і, весело наспівуючи, вернувся до тієї кімнати, в якій він ночував.
Увечері повернувся велетень зі своєю худобою і спитав:
— Ти вичистив стайню?
— Вичистив, господарю, — відповів королевич.
— Я піду й перевірю, — сказав велетень і подався до стайні.
Бачить — не збрехав наймит, справді стайня чиста.
— Ти, напевне, розмовляв з моєю мудрою дівчиною, бо сам ніколи б не додумався до цього.
— З мудрою дівчиною? А хто це, господарю? — прикинувся дурником хлопець. — От якби мені на неї глянути!
— Прийде час, то глянеш, — відповів велетень.
Другого ранку велетень знов зібрався гнати свою худобу на пашу. А наймитові він загадав привести йому додому коня з гірської луки, яка була зовсім недалеко від садиби.
— Як приведеш, то роби що хочеш до самого вечора. Але не заходь до тих кімнат, що я тобі вчора казав, а то заплатиш життям, — мовив він і погнав худобу з двору.
— Так, мій господар, видно, добрий, не загадує багато роботи, — сказав сам до себе королевич, — але я однаково піду й побалакаю з мудрою дівчиною, що вона порадить.
І він пішов до дівчини.
Вона запитала хлопця, що йому сьогодні треба зробити.
— Та тільки пригнати з гірської луки додому господаревого коня.
— Ну, і як ти гнатимеш його?
— Хіба це така важка робота? — сказав королевич. — Я ж умію їздити верхи, та й лука зовсім недалеко від садиби.
— Ні, того коня не так легко пригнати додому, як тобі здається, — мовила мудра дівчина. — Але я навчу тебе, що робити. Коли кінь побачить тебе, з ніздрів у нього бухне полум’я, наче зі смолоскипа, а ти не бійся, візьми вуздечку, що висить біля дверей, і накинь йому на голову.