Норвезькі народні казки
- Автор:
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Ольга Дмитриевна Сенюк
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Норвезькі народні казки». Краткое содержание книги:
Хлопець забрав лошат і пішов додому.
А коли він прийшов на луку через рік поглянути на своїх кобил і на коника, то був просто приголомшений. Таких коней він ще зроду не бачив. Коневі довелось лягти, щоб хлопець зміг сісти на нього, такий він був великий. Та й тоді хлопець насилу виліз йому на спину. І був такий гладкий, що шерсть на ньому блищала, мов дзеркало.
Цього разу кінь радо пішов з хлопцем. Коли він приїхав на ньому верхи до братів, вони аж руками сплеснули з дива, бо навіть не уявляли собі, що такі коні бувають на світі.
— Якщо ви добре підкуєте мого коня, дасте мені гарне сідло й гарну вуздечку, то я віддам вам своїх дванадцять кобил з лошатами. Цього року в кожної з них знов є по лошаті.
Брати радо погодились і так підкували йому коня, що каміння підлітало високо вгору, коли він мчав узгір’ям, а золоте сідло й вуздечка блищали, аж поки вершник зник з очей.
— Тепер ми поїдемо до королівського двору, — сказав Кінь-велетень, бо так його прозвали. — Але не забудь попросити в короля простору стайню і добрий харч для мене.
— Ні, не забуду, — пообіцяв хлопець.
Ударив кінь копитами об землю, і хлопець незчувсь, як опинився біля королівського двору.
Під’їхав він, а король стоїть на ганку й очам своїм не вірить.
— Диво, та й годі, — каже він. — Зроду я не бачив такого вершника й такого коня!
А коли хлопець попросився на службу, король так зрадів, що мало не затанцював.
— Певне, що для такого лицаря служба в мене знайдеться! — сказав він.
— Але моєму коневі потрібні простора стайня і добрий харч, — поставив умову хлопець.
— Твій кінь матиме вдосталь пахучого сіна і добірного вівса, а решта лицарів заберуть зі стайні своїх коней, і він стоятиме сам, щоб йому було не тісно, — пообіцяв король.
Та минуло небагато часу, і королівські слуги почали заздрити хлопцеві. Вони хтозна-що йому зробили б, якби зважились. Нарешті вони сказали королю, ніби хлопець нахвалявся, що, якби схотів, то визволив би королівну, яку давно колись украв троль.
Король відразу покликав хлопця до себе, сказав йому, що почув від слуг, і звелів збиратися в дорогу.
— Якщо визволиш мою дочку, то одружишся з нею і отримаєш півкоролівства, а якщо ні, то накладеш головою, — такі були його слова.
Дарма запевняв хлопець короля, що не казав такого, той не слухав його. Не було іншої ради, вирішив хлопець спробувати щастя.
Пішов він до свого коня, сумний, як ніч, а кінь і питає його, чого він так зажурився.
— Як же не журитися? — каже хлопець. — Звелів мені король урятувати від троля його дочку, а коли не врятую, то нахвалявся вбити мене. Досі її нікому не пощастило врятувати, то і я не врятую.
— Не журися, — сказав кінь, — я тобі допоможу. Але спершу мене треба добре підкувати. Попроси в короля десять пудів заліза і дванадцять криці та двох ковалів. Один хай зробить підкови, а другий хай мене підкує.
Пішов хлопець до короля, і той дав йому все, що треба: заліза, криці та двох ковалів. Коня добре підкували, і хлопець виїхав з двору, тільки закурилося за ним.
Гора, в якій троль тримав королівну, була стрімка, мов стіна, і гладенька, мов скло. Ніхто не міг виїхати по ній до вершини.
Першого разу кінь скочив на кручу, трохи піднявся, але передні ноги в нього почали ковзати, і врешті вони з хлопцем скотилися додолу, аж луна пішла горами.
Другого разу кінь піднявся трохи вище, та все ж одна нога в нього посковзнулась, і вони впали з таким гуркотом, ніби почався землетрус.
А за третім разом кінь сказав:
— Добре натужмося!
Він помчав угору так, що каміння полетіло до неба, і вискочив на вершину. Хлопець з розгону в’їхав у гору, вхопив королівну, і, поки троль опам’ятався, його вже й слуху не стало. Королівна була врятована.
Повернувся хлопець до двору з королівною. Король зрадів, коли побачив дочку. Але слугам знов пощастило намовити його проти хлопця.
— Дякую, що ти врятував мою дочку, — сказав король, коли хлопець зайшов з королівною до нього, і обернувся, наче на цьому все й скінчилося.
— Тепер вона буде моя, як досі була ваша, адже ви дотримаєте свого слова, — сказав хлопець.
— Дотримаю, — відповів король, — я віддам її тобі, як і обіцяв. Але спершу зроби так, щоб сонце світило в королівський садок.
— Такої умови в нас не було, — відповів хлопець, — але я спробую, бо хочу одружитися з королівною.
Пішов він до свого коня і розповів, чого король зажадав від нього.