Норвезькі народні казки
- Автор:
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Ольга Дмитриевна Сенюк
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Норвезькі народні казки». Краткое содержание книги:
— Коли ти не хочеш скуштувати нічого іншого, то з’їж хоч яблуко, ти ж напевне з дороги і спраглий, і голодний.
Королевич узяв яблуко, вкусив його і відразу забув про мудру дівчину й про те, що мав їхати по неї.
— Чи я, бува, не з’їхав з глузду? — здивувався він. — Навіщо мені коні й повіз?
Він завів коней до стайні й пішов з гістьми до хати. Незабаром королевич заручився з тією дівчиною, що зачаклувала його яблуком.
А мудра дівчина тим часом сиділа на березі моря й чекала на королевича. Довго чекала, але він так і не приїхав. Тоді вона підвелася і пішла й собі тією дорогою, що й королевич. Ішла, йшла, і нарешті прийшла до невеличкої хатини на узліссі неподалік від королівського двору. А в тій хатині жила стара чаклунка, люта й недобра.
— Пустіть мене, бабусю, до себе жити, — попросилась дівчина.
— Не пущу, — відповіла стара, — іди собі, звідки прийшла.
— Ну пустіть, — не відступалася дівчина, — я все вам робитиму і заплачу добре.
Довго вона просила, і врешті чаклунка впустила її до хатини. А в хатині брудно й незатишно, наче в хліві.
— Найперше я причепурю хатину, — сказала дівчина, — хай буде й у нас як у людей.
— Не треба мені хатини як у людей, — розгнівалась чаклунка, — яка була, така хай і буде!
Але дівчина не послухалась її, дістала зі своєї скриньки кілька золотих монет і кинула їх у вогнище. Золото розлилося сліпучим блиском і позолотило хатину зсередини й знадвору. Як побачила стара, що сталося з її хатиною, то перелякалася й кинулась навтіки, ніби за нею гналась нечиста сила. Вона так бігла, що забула пригнутись у воротях, луснулась головою об поперечку та й убилася.
Другого ранку тією дорогою проїздив збирач податків і здивувався, коли побачив на узліссі золоту хатину, що виблискувала на сонці. А ще дужче він здивувався, коли зайшов до хатини й побачив дівчину-красуню. І так сподобалась та дівчина збирачеві податків, що він відразу попросив її, щоб вона вийшла за нього заміж.
— Коли в тебе багато грошей, то вийду, — відповіла йому на те мудра дівчина.
— О, в мене їх чималенько, — сказав збирач податків.
Він пішов додому по гроші і ввечері приніс їх цілий мішок і поклав у кутку.
Побачила мудра дівчина стільки грошей і погодилась вийти за нього заміж. Та не встигли вони сісти поряд, як вона й каже:
— Ох, я забула згорнути жар у вогнищі.
— Сиди, я сам згорну, — сказав збирач податків, підвівся і підійшов до вогнища.
— Скажеш мені, коли візьмеш у руки кочергу, — мовила мудра дівчина, бо в хатині було вже темно.
— Я вже її тримаю, — відповів збирач податків.
— То й тримай її, а вона нехай тримає тебе й горне жар на тебе до ранку, — сказала мудра дівчина.
І збирач податків простояв цілу ніч перед вогнищем, горнучи кочергою жар на себе. І хоч як він лаявся, хоч як просився, кочерга не відпускала його. А коли настав ранок і він нарешті пошпурив кочергу, то вже не засидівся в хатині, а помчав геть, ніби за ним гналася нечиста сила.
Другого дня повз хатину, де оселилась мудра дівчина, їхав писар. Побачив він, як хатина блищить золотом серед кущів, спинив коней і також зайшов глянути, хто в ній живе. Дивиться — аж там біля вогнища порається дівчина, гарна, як намальована. Тільки-но вгледів її писар, як відразу закохався в неї ще дужче за збирача податків і теж почав просити її, щоб вона вийшла за нього заміж.
Мудра дівчина відповіла йому те саме, що й збирачеві податків:
— Коли в тебе багато грошей, то вийду.
— О, в мене їх чималенько, — зрадів писар і побіг додому по гроші.
Увечері він приніс великий мішок грошей і поклав його на лаву перед мудрою дівчиною.
Тільки-но вони сіли поряд, як дівчина каже:
— Ох, я забула зачинити двері на ганку.
— Сиди, я піду сам їх зачинити, — мовив писар і прудко, мов лошак, скочив зачиняти двері.
— Скажеш мені, коли візьмешся за них, — мовила мудра дівчина, бо в хатині було вже темно.
— Я вже взявся! — гукнув писар з ганку.
— То тримайся за двері, а двері нехай тримаються за тебе до ранку, — сказала мудра дівчина.
І вийшло так, що писар протанцював цілу ніч. Таких викрутасів він ще ніколи не робив і не мав бажання робити їх довіку. То він відскакував від дверей, то двері від нього, і так писар літав з одного кутка ганку до другого, що мало не вбився. Спершу він лаявся, потім почав проситися, але двері не відпускали його до самого досвітку. А коли відпустили, писар кинувся навтіки, забув і про мішок з грішми і про своє сватання, радий, що двері не побігли за ним навздогінці.