Норвезькі народні казки
- Автор:
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Ольга Дмитриевна Сенюк
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Норвезькі народні казки». Краткое содержание книги:
— Спробую, — сказав Пічкур. — Але дозвольте мені взяти одного свого товариша.
— Бери хоч усіх шістьох, — сказав король.
А сам собі подумав: «Нехай бере, там жару стане на всіх».
Пічкур узяв тільки того, що тримав у собі сім літ і п’ятнадцять зим, і ввечері подався з ним до лазні. Там було так гаряче, що могла б розтопитися й кахляна груба. А вийти звідти вони не могли, бо як тільки там опинилися, король узяв двері на засув та ще й почепив на них два великі замки.
Пічкур і каже товаришеві:
— Випусти-но шість або сім зим, хай стане приємне літнє тепло.
Той випустив свої зими, і жара спала. Але вночі вони почали мерзнути. Тоді Пічкур попросив свого товариша підігріти повітря двома літами. Після того вони міцно заснули і проспали до білого дня. Та коли вони почули, що король відмикає замки, Пічкур сказав:
— А тепер випусти ще дві зими, але останню — просто в пику королю.
Король відчинив двері лазні, а Пічкур зі своїм товаришем сидять і тремтять з холоду. Та тільки-но король переступив поріг, Пічкурів товариш дихнув зимою просто йому в обличчя, і він обернувся в замерзлу колоду.
— Тепер віддасте за мене свою дочку? — спитав Пічкур.
— Так, бери її і півкоролівства в посаг, — сказав король.
Він уже боявся опиратись далі.
Наказав король улаштувати бучне весілля і вистрілити на честь молодих з усіх гармат. Коли королівські служники пішли шукати по всій країні, чим їх зарядити, то взяли й мене. Дали мені пляшку каші й кошик молока, запхнули в гармату та й вистрілили мною аж сюди, щоб я розповів вам, як Пічкур одружився з королівною.
Кінь-велетень
Жили собі колись чоловік із жінкою, і мали вони дванадцять синів. Але найменший, коли дійшов віку, не захотів сидіти вдома.
— Піду, — каже, — в світ, може, знайду там своє щастя.
Батьки не пускали його, та хлопець усе поривався в дорогу.
— Ну йди, хай буде по-твоєму, — врешті сказали вони.
Пішов хлопець у світ і невдовзі дістався до королівського двору. Там він попросився на службу, і король узяв його.
А дочку того короля украв троль. Більше в нього не було дітей, тому король і все королівство перебувало у великій жалобі. Король пообіцяв, що віддасть дочку і півкоролівства тому, хто її врятує. Багато було таких, що хотіли одружитися з королівною, але ніхто не зміг її врятувати.
Хлопець прослужив у короля рік чи й більше, і захотілось йому додому, до своїх батьків. Прийшов він і довідався, що батьки вже померли, а брати поділили між собою їхній спадок і йому нічого не залишили.
— А мені хіба нічого не дісталося від батька й матері? — спитав він.
— Хто ж знав, що такий волоцюга, як ти, повернеться додому, — сказали брати. — Ну, та коли вже ти з’явився, то йди на пасовисько, там пасуться дванадцять кобил, ми їх ще не поділили, ото й буде твоя пайка.
— Дякую й за це, — сказав хлопець і, не гаючись, подався на гірську луку, де паслись дванадцять кобил.
Коли він прийшов туди, то побачив, що кожна привела по лошаті, а в однієї воно було більше за інших і шерсть на ньому аж світилася.
— Який ти гарний, жеребчику мій, — сказав хлопець.
— Гарний, але як ти забереш усіх лошат, щоб я міг ссати всіх кобил цілий рік, то побачиш, який я тоді стану великий і гарний, — відповів жеребчик.
Хлопець забрав усіх лошат і подався додому.
Через рік він прийшов на луку поглянути на кобил і на лоша. Воно було таке гладке, що шерсть на ньому аж світилася, і так виросло, що хлопець насилу сів на нього. А всі кобили знов привели по лошаті.
— Добре, що я дав тобі ссати всіх кобил, — сказав хлопець однорічному жеребчикові. — Тепер ти вже виріс, і я заберу тебе звідси.
— Ні, мені треба тут побути ще рік, — відповів жеребчик. — Забери лошат, щоб я знов міг ссати всіх кобил, і побачиш, який я стану до другого літа.
Хлопець забрав лошат. А коли прийшов на луку другого літа поглянути на кобил і на свого коника, то побачив, що кожна кобила знов привела по лошаті. Коник так виріс, що хлопець не міг дістати йому до гриви, і був такий гладкий і блискучий, що весь мінився.
— Торік ти вже був гарний і великий, конику мій, але тепер ти ще кращий. Такого коня немає навіть у короля. Тепер ти підеш зі мною.
— Ні, — відповів коник, — мені треба побути тут ще рік. Забери лошат, щоб я знов ссав усіх кобил до другого літа, тоді побачиш, який я стану.