Паперові солдати

Велосипед, що його Гнат підтримував у зразковому стані, швидко домчав до Клевані.

Тесля у майстерні на краю містечка трапився неговіркий — і це було дуже добре. Історію про зламану шафу він пропустив повз вуха, але гроші взяв і пообіцяв за два дні добути вишневі дошки без сучків. Неговіркі люди зазвичай дотримуються обіцянок.

Усе складалося якнайкраще. Щоправда у магазині промтоварів з папером виникли проблеми — знайшлася лише одна пачка, але продавщиця пообіцяла, що на тижні має бути завоз. Ні, Гнат не розпитував, просто мимохідь здивувався, що папір міг закінчитися, а вона сказала. Гнат розумівся на конспірації.

Дорогою кілька разів зустрів військових, але вони не звернули уваги на парубка, що їхав велосипедом — хіба мало їх у містечку. Тут Грім цілком мав рацію.

Щоб не привертати уваги перехожих, Гнат акуратно загорнув свою покупку у старий мішок та прилаштував на багажнику. Тепер обережно, неквапом виїхати з міста, на лісову стежку, а там уже ходу.

І тут Гнат побачив його.

Капітан Маркелов зупинив мотоцикл біля виконкому, зліз із сідла та почимчикував до дверей.

— Охороняй, — неначе собаці, наказав він солдату, що сидів у колясці.

Гнат натиснув на гальма і спинився у затінку під вишнями. Серце закалатало, немов скажене. Це був шанс, неповторний шанс. Капітан, що вивіз до Сибіру його родину, кат і убивця, знаходився у кількох десятках кроків, практично без охорони. Якби він зупинився біля райвідділу МҐБ — там повно озброєних військових. А тут — солдат у колясці, і все. Звісно, є ще міліціонер за бар’єром у виконкомі, але він не встигне, бігме не встигне.

Гнат намацав за пазухою гранату. Звісно, вона не для того, але... Глибоко вдихнувши, як навчали у школі підривників, для заспокоєння, хлопець повільно пройшов повз виконком і заховався за рогом, так, щоби бачити все, що відбувається біля мотоциклу.

Боєць-охоронець спочатку сидів у колясці, потім виліз, щоб розім’яти ноги, і закурив. Маркелов поки не з’являвся. Що він там робить стільки часу? Від нетерплячки Гнатові тремтіли руки, але він стримував себе і зберігав байдужий вираз обличчя.

І от нарешті. На порозі виконкому з’явився капітан. Він був розслаблений і повільний.

— Сержант! — гукнув він ще здалеку. — Відро води! Бігом!

Боєць прожогом кинувся до криниці. Маркелов підійшов до мотоцикла, завів двигун. Гнат перекинув ногу через раму і поставив на педаль.

Боєць крутив корбу, Маркелов розстібнув комірець і крутонув ручку газу, двигун мотоцикла заревів. Гнат напружився, неначе пружина. Права рука його пірнула за пазуху і відбезпечила гранату. Сержант з повним відром вийшов на дорогу, приготувався, Маркелов, побачивши це, зірвався з місця. Водночас Гнат щосили натиснув на педаль, і велосипед рвонув до цілі.

Мотоцикл капітана МҐБ з гарчанням нісся на бійця, який почав замах повним відром, наміряючись вихлюпнути його назустріч. А за його спиною на велосипеді вже летів Гнат із відбезпеченою гранатою в руці.

— Давай! — крикнув Маркелов.

І в цю мить Гнат, що порівнявся з мотоциклом, жбурнув гранату, намагаючись вцілити у коляску. Водночас боєць вихлюпнув воду з відра, і вона веселкою заблищала у променях сонця. Усе це відбулося одночасно, тож Гнат не встиг зрозуміти, влучив чи ні. За дві секунди він уже вилетів у провулок і лише там почув за спиною потужний вибух!

— Так тобі! — уже вголос вигукнув хлопець і, не озираючись, щодуху полетів геть.

Він не міг бачити того, що капітан Маркелов, зустрічаючи потік води, в останню мить відкинувся назад, тому граната влучила йому просто у лоба, вибивши з сідла, а потім упала до порожньої коляски. Мотоцикл без сідока за інерцією проїхав десяток метрів і там вибухнув, не завдавши капітанові шкоди, якщо не враховувати подряпин від падіння та ґулі на лобі, що виросла буквально за хвилину — адже переляканий сержант так і завмер із порожнім відром у руках, забувши, що його обов’язок — надати допомогу офіцеру і почати переслідування зухвалого бандита. А коли солдат отямився — ґуля на лобі Маркелова вже сяяла усіма кольорами червоного, а бандита й слід прохолов.