Сага про Форсайтів

Флер поспішала. Швидко рухатись було необхідно: вона запізнювалась, і, коли прийде, їй знадобиться вся її кмітливість. Вона вже минула острови, станцію, готель і вже підійшла до порома, коли побачила човен — у ньому, тримаючись за прибережні кущі, стояв якийсь юнак.

— Міс Форсайт,— сказав він,— дозвольте мені перевезти вас. Я приплив сюди заради цього.

Вона зачудовано подивилася на нього.

— Не дивуйтеся: я пив чай у ваших батьків і вирішив допомогти вам дістатися додому. Мені якраз по дорозі, я збираюся до себе в Пенгборн. Мене звати Монт. Я бачив вас на виставці, пам'ятаєте? Коли ваш батько запросив мене оглянути його картини.

— Ага!— сказала Флер.— Пам'ятаю: хусточка.

Завдяки цьому юнакові вона познайомилася з Джоном; взявши його руку, дівчина ступила в човен. І досі схвильована, задихана, вона сиділа мовчки; та супутник і не думав мовчати. Флер ніколи не чула, щоб людина могла стільки наговорити за такий короткий час. Він сказав, скільки йому років — двадцять чотири; скільки він важить — десять стонів [74] одинадцять унцій; де він живе — тут недалечко; розповів, що він почував у бою і під час газової атаки; розкритикував «Юнону», висловивши мимохідь своє власне розуміння цієї богині; згадав про копію фрески Гойї, зауваживши, що Флер не дуже на неї схожа; побіжно змалював економічне становище Англії; назвав мосьє Профона — чи як його там?— «приємним чоловіком»; зауважив, що в її батька є кілька «прегарних» картин, але є і «допотопні»; висловив надію, що йому дозволять заїхати за нею ще раз і покатати її по річці — на нього можна цілком покластися; запитав її думку щодо Чехова і висловив свою власну; висловив бажання сходити разом з нею на російський балет; визнав, що ім'я Флер Форсайт просто чарівне; вилаяв своїх батьків за те, що на додачу до прізвища Монт вони назвали його Майклом; змалював свого батька і сказав, що коли їй захочеться почитати щось цікаве, то нехай прочитає книгу Йова: його батько схожий на Йова, коли у Йова ще була земля.