Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні
- Автор: Смолич Юрий Корнеевич
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: "Наукова думка"
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні». Краткое содержание книги:
— Он куди верне! Чули! Брехав ще Керенський, та й вибрехався вже! — загуло з гурту від плугів дружно й гнівно.
— Правильно! — закричали дядьки від межі. — Так і агітатори ще коли на сході казали! Чекати, поки буде закон! А тоді, як закон скаже, що ж — так тому й бути, хоч би й зовсім крестьянина погнали з землі геть…
— Які агітатори? Які такі агітатори? — вихопився Солдатенко знову наперед. — Пана Полубатченка студентка-дочка?
— А чого ж! — загуло на межі. — Що батько поміщик — так вона його ж привселюдно, перед сходом, за німців зреклася. У самостійники пішла, сама собі тепер і якраз у власть увіходить…
Знявся шарварок — говорили всі враз, і розібрати щось було вже несила.
Ці грунти держали в оренді Міся, Дзбан і Головчук. П'ятнадцять десятин — під буряком, контрактованим северинівською цукроварнею. Тої зими, коли стояла влада більшовицьких ревкомів, і поміщицькі землі, і землі і сільських дукарів, і орендні грунти земельний відділ ревкому прирізав до села і розподілив між громадою. Тепер, як німців вигнано, сільська біднота рушила знову на більшовиками нарізані землі. Влада, яка віддавала землю незаможним селянам без викупів і негайно, — та влада і була народна. Зима наближалася — чи ж чекати, поки там пан Петлюра збере свій конгрес? Та ще — чий то буде конгрес і чи дасть він селянам землю, робітникам працю?
— Не треба нам конгресів! — гуло в гурті. — Нам землі треба! Земля селянам, фабрики робочим! Німців прогнали!
Юринчук підійшов до Варфоломея, Явтуха і Тадея на межі.
— Ви собі, — загукав він, — будете сіяти буряк, на северинівську спродувати та й багатіти? А нам — знову тільки на поденне бігати, за сорок копійок з ранку до вечора жом відгрібать? Біжіть ви на поденне, а ми тут сіятимемо гуртом!
Тадея Місю ухопив сказ. Він заверещав дико, розмахуючи руками і б'ючи себе в поли.
— Я любимого синочка до війська віддав! Він тепер кров проливає! А ви мене тут зобижаєте! І Варфоломей віддав сина, і Явтух! Ми — солдатські батьки!
— Чию кров проливає! Не свою — робітників і селян! В карателях десь бачили!
— Кому ти сина віддав? — закричав і Юринчук. — Директорії? Батькові Петлюрі! Тому, що німців привів?
.. — Власті віддав, яка є! З конем спорядив, одежу справив!»..
— Там у тебе ще коней! І скрипі повні. І засіки!
— Розкулачити жироїдів!
— Ану, оступися!
Тадей Міся штовхнув Юринчука в груди, але ослизнувся на грудці і впав.
— Гвалт! — зарепетував він. — Люди добрі! Грабують, убивають! Рятуйте!
— Голь нещадима! — поскаженів і Григор Лях. — На кого руки здіймаєш?
Він ухопив Юринчука за руку і потяг геть. Обличчя Ляхове вже не було ні спокійне, ні побожне. Він аж посинів і люто водив очима.
Юринчук сіпнув руку назад, шов на плечі тріснув, це його кинуло в лють, і він навідліг другою рукою відштовхнув старого Ляха.
Тоді підскочили Дзбан і Головчук. Гирин і Сірошевський хапалися за патериці. Міся вже звівся і тепер вищав на весь світ тоненьким баб'ячим вереском. Дядьки бігли і від плугів, і від межі. Всі гукали й розмахували руками. Юринчук і Лях уже вхопилися навпояски і виламували один одному спини. Обидва були високі й здорові. Головчук ухопив грудку і пошпурив навпроти натовпу. За ним нахилилися до грудок Гирин і Сірошевський. Але грудки вже хапали і коло плугів. І одна здоровенна каменюка вже поцілила Сірошевського у плече. Тоді він покинув грудки і з патерицею навзмах побіг до когось — один на один. Гирин молотив ковінькою Юринчука по спині.
Гвалт вибухнув над полем, і дядьки зійшлися на кулаки.
Зразу ж у селі на церкві вдарив дзвін.
Василь Солдатенко стояв ще віддаля. Він прислухався до дзвону, скинув шапку і перехрестився на подзвіння. Тоді надів шапку глибше, плюнув на руки і кинувся в бійку й собі.
— Бий самостійників! — намагався він перекричати всіх. — Бий, поки вони ще не посідали на наші плечі!