Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні
- Автор: Смолич Юрий Корнеевич
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: "Наукова думка"
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні». Краткое содержание книги:
На вулиці було вже повно народу. Люди люто сварилися кулаками до німців, люди махали шапками до повстанців, люди гукали привітання, і вже вся вулиця підхоплювала гучний приспів:
Зброю роздавали тут же, просто з возів. Вози стояли на кожному перехресті — повні німецьких гвинтівок, цин з патронами, палашів і гранат. Повстанці розхоплювали зброю миттю — брали по дві гвинтівки зразу. Вже вищала гармонь, і, б'ючи в поли, молоді хлопці відкарбовували гопак. Бубон бив десь у гурті з гармошками зовсім не в лад, але то було пусте — і кількість танцюристів щохвилини зростала. Танцювали десятки людей.
Перед дверима з вокзалу на перон Сербин з Макаром змушені були зупинитися — з дверей саме виводили роззброєних німців. Під пероном стояв довгий порожній ешелон з товарних вагонів — бранців садовили в поїзд.
Довгою чергою, по двоє в ряд, три-чотири сотні німців понуро човгали по перону. Вони йшли, зігнувшися, звісивши голови на груди, спустивши руки по боках. Їх уніформа, ще вчора новенька, була закаляна, зім'ята й подерта.
Посадка доходила кінця. До кожного вагона садовлено по сорок чоловіка, і стрілочник Пономаренко подавав їм високе цебро — «Ю.-З. ж. д.» — стояло на обручку — свіжої води. Тоді двері засувалися, важка кляма падала на скобель і конторник Вікторович підходив з шворками, пломбами й компостером. Шворка прохоплювала кляму і скобель, загиналася на чотири кінці, по два кінці прихоплювалися двома свинцевими шкаралупками, і конторник Вікторович клацав губами компостера. Новенька лискуча пломба повисла на дверях вагона. «Ю.-З. ж. д.» — лишав казенний знак на кожній пломбі компостер. Тихонов ішов уздовж ешелону з кавалком крейди у руці. В лівому кутку вагонів, там, де чорна дощечка, він, не поспішаючи, позначав: «За границю».
Колись розкішний вокзал стояв на себе самого не схожий. В залі третього класу лежали покотом тифозні. Тепер зала першого класу обернута була на хірургічний лазарет. На ношах, на лавах, на підлозі й довгих обідніх столах лежали поранені повстанці та німці. Віти величезних пальм простилалися понад ними. Тут же, під пальмами, завинувши пораненого в зірвану зі столу крохмальну скатертину, робили невідкладну хірургічну операцію. На другому кінці столу в цей час кілька повстанців, одсунувши йоги пораненого набік, вечеряли хлібом з цибулею і запивали солодким окропом. Лемент, зойки і стогін заповнювали залу вщерть.
До Макара і Сербина зразу ж метнулася назустріч дівчина в кожушку й сивій папасі. Замість пояса її підперізував марлевий бинт, і за ним стирчав чорний наган. Але рукава були закачані, і руки по лікті замащені в крові…
— В убиральню! — гукнула вона до Макара з Сербиним. — Скидайте з нього одежу всю догола! Коли зайнята ванна — просто під кран і швидше на стіл. Він буде на черзі дев'ятнадцятий. Доктор один. Коля! — раптом побачила вона. — Макар? І ви, Сербин? А це хто? Господи! Таж це Золотар!
— Катря… — прошепотів Сербин. — Ви?! — І аж тепер він відчув, що на ногах йому зовсім не встояти, що кров втекла десь з його тіла і він неживий, голова йде обертом від утоми за весь день, а перед тим ще за три тижні неспинної, безперервної і безсонної праці. Воші, кров, крики, смерть; Сич, Лелека, Чорногуз і Боцян; п'ятнадцять братських могил, доктор Розенкранц, Шурка, білий прапор з червоним хрестом…
— Ну, що ж ви! — штовхнула Катря. — Мерщій! Мерщій!
Макар з Сербиним рушили проходом між столів. Ноги вгиналися, і Сербин не йшов, а плив, не торкаючися підлоги. Світу не було, не було ніде нічого — був тільки шум. Але була й Катря — її не повішено, не розстріляно, вона живісінька. З наганом і марлевим бинтом замість пояса. І йому так ніхто й не сказав, що Катря жива, — йому, Сербину Хрисанфу, що кохав її палко ще з третього класу гімназії! Прапор з червоним хрестом тріпотів і звивався високо вгорі. Німці стріляли і на білий прапор, і на червоний хрест. Втім, все це був мир — війна закінчилася вже коли. Був Брестський мир[503], був мир на Заході, іще десь. Здається, у всьому світі. Війни вже не було, не було нічого — був тільки шум, самий шум, і він плив, вирував довкола Сербина — потойбічний, неправдоподібний…
503
Брестський мир — мирний договір між Радянською Росією, з одного боку, і з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією, Туреччиною, з другого. Укладений у Бресті 3 березня 1918 р. Брестський мир був обтяжливий для молодої Радянської Республіки. Але він не зачепив корінних завоювань Великої Жовтневої соціалістичної революції. Радянська республіка зберегла незалежність, вийшла з війни, одержала необхідний час для зміцнення економіки, створення Червоної Армії. Передбачення В. І. Леніна здійснилися: через вісім місяців після підписання Брестського миру революція в Німеччині 1918–1919 pp. скинула владу імператора Вільгельма II. 13 листопада 1918 р. Радянський уряд анулював Брестський мир.