Электронная книга - «Невідоме Розстріляне Відродження». Краткое содержание книги:
Голодомор – не єдина трагедія українського народу. Друга не менша трагедія – знищення мозку нації, адже коли знищується мозок нації, то це веде до її жахливого занепаду. У біографічних довідках про авторів, твори яких увійшли до антології «Невідоме Розстріляне Відродження», не подано причин арешту та кримінальних статей, за якими їх судили: всі вони однакові – якщо не УВО (Українська Військова Організація), яка «ставила своєю метою організацію контрреволюційних повстанських сил», то «активна контрреволюційна діяльність, спрямована на повалення Радянської влади і встановлення української буржуазно-демократичної республіки», а то й зовсім безглузді – замах на членів уряду, праця на іноземну контррозвідку і т. д. Більшість прізвищ цих письменників невідомі ширшому колу читачів і майже усі твори, які увійшли до цієї антології, публікуються вперше після загибелі їхніх авторів. На читача чекають цікаві відкриття. Повість Петра Голоти «Алькеґаль» дуже нагадує легендарний твір Венедикта Єрофєєва «Москва-Пєтушкі», де герой перебуває у постійному контакті з алкоголем, переживаючи різні пригоди. У повісті Сергія Жигалка «Нарцис і Геркулан» героями стали двоє чортів. Повість Бориса Тенети «Гармонія і свинушник» була свого часу засуджена як наклеп на совєтську дійсність і заборонена. Антисовєтським виявилося також оповідання Петра Ванченка «Оповідання про гніду кобилу», автор змушений був навіть каятися, що написав його. Читачеві цікаво буде також познайомитися з невідомими раніше поезіями Людмили Старицької-Черняхівської і рідного брата Василя Чумака – Миколи, фантастичним оповіданням Олекси Слісаренка та багатьма іншими творами, які не втратили своєї цінності й актуальності і в наш час.
І далечінь і комашина зграя
В проміннях сонця суто-золотих.
Іду в житах, – а де сама не знаю —
І без думок і без мети.
Назустріч вітер і поля навколо
В киреї довгій стиглих нив,
А на хатах і на стодолах
Стожари соняшних огнів.
Від тих огнів на серці самоцвіти,
Ще в глибині захованих пісень.
Іду в житах, а поруч спечне літо
Новітні сили з посміхом несе.
І знаю: скоро сповнить аж до краю
Пахучу клуню жито золоте.
Тому так поле сонячне співає,
Тому там серце радістю цвіте.
«В безодні неба місяць плине…»
В безодні неба місяць плине,
Немов би човен золотий…
Я знаю: в серці не загине
Вогонь залізної мети.
Нехай часом буває сумно,
Туманить мороком життя,
Та серце хоче жить безумно
Всією силою чуття.
Нова росте і квітне сила,
Мене зовуть шукань шляхи…
У небі місяць легкокрилий
Невпинно хилиться на схід.
І знаю: путь моя сувора
До краю щастя приведе,
Де сяйво сонця – злотозора,
Де вогнекрилий плине день.
Душа, як хвилі океана
Відбила в нетрях неба синь.
А в небі – зоряні титани,
А в небі шир і далечінь…
«Верба над ставом чеше довгі коси…»
Верба над ставом чеше довгі коси,
В прозорім золоті і небо і земля.
Мов, янтарі на травах роси,
А в них – і сонце і поля.
Дзвенять струнами вогники блакиті,
Вливають в серце сонячне пиття.
Отак би вік це п’яне щастя пити,
Шалене щастя радости життя.
За сонцем лине на верхів’я гір.
Безжурний вітер плеще у долоні,
В зеленім смутку дальні оболоні,
А навкруги такий простір.
Пам’яті М. Коцюбинського
Іду, дивлюсь: повітря, наче скло,
Співучим морем хвилить хвилі жито.
Проміння сонця – злото дивних літер —
І мрійним сном овіяне село.
А в серці спогад – неспокійний птах —
Отож вони – малюнки «Intermezzo»,
Безмежний степ і пісня з неба ллється,
Мов тінь чиясь блукає по ланах…
А там, за обрієм – нове село,
Де в хаті радіо співа концерти,
І трактори, працюючи уперто,
Мережать поля оксамитне тло.
А в серці біль, а в серці квітне сум:
Вже не горить життя його багате,
Він не діждав весни нового свята,
Він не діждав жаданого часу.
Василь Труш-Коваль
Народився у 1905 р. у м. Городище на Черкащині в родині службовця цукроварні. Закінчив сільську початкову школу, а з 1915-го, коли батька забрали на війну, дядько влаштував хлопця до Київської першої гімназії, де він навчався до 1920 р. З наступного року став учнем агротехнікуму при місцевому цукрозаводі, де зблизився з групою патріотичної молоді.
7.08.1922 р. його заарештували, а 18.01.1923 р. черкаський суд ув’язнив юнака на 5 років. Проте цей вирок через рік було скасовано і за постановою ЦК комсомолу України Василя узяли на випробувальний термін до заводської комсомольської організації. Там він пробув до літа 1925-го. Працював лаборантом на Городищенській цукроварні, у 1929 р. закінчив Київський сільськогосподарський інститут.
Ще другокурсником Труш-Коваль почав працювати як землевпорядник по установах Наркомзему України, пізніше потрапляє до геофізичного відділу Київського міськкомунгоспу. Але ця робота його не задовольняла, і коли він отримав запрошення з Владивостока, то виїхав туди. З 11.04.1933 р. він уже інженер-проектант у Благовєщенську Амурської області.
Перші поетичні спроби датовані 1921 р., коли В. Труш-Коваль опублікував свої вірші в рукописному журналі «Рілля». У друкованому вигляді перший вірш «Дні» з’явився у «Глобусі» в 1926-му. Писав також п’єси.
