Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)
- Автор: Льюис Клайв Стейплз
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-617-12-7122-7
- Переводчик: Віктор Шовкун++
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)». Краткое содержание книги:
Одного дня двоє братів і дві сестри Певенсі потраплять у Нарнію — чарівну країну одвічної зими, населену фавнами і наядами, гномами і єдинорогами, добрими велетнями, драконами і звірятками, що вміють розмовляти… Тоді здійсниться давнє пророцтво про чотирьох людських дітей, які сядуть на трони величного Кейр-Паравелю, настане Різдво, повернеться лев Аслан, буде переможена Біла Чаклунка — а чарівні пригоди триватимуть…
— Можливо, ви боїтеся за свого дядька, — пропустила Ядіс. — Але якщо він належно мене вшанує, він збереже своє життя і свій трон. Я прийду не для того, щоб воювати з ним. Він має бути великим чаклуном, якщо зумів перекинути вас сюди. Він цар усього вашого світу чи тільки його частини?
— Він не цар ніде, — сказав Діґорі.
— Ти брешеш, — не погодилася з ним цариця. — Хіба магія не завжди поєднується з царською кров’ю? Хто коли-небудь чув про простих людей, які були б чаклунами? Я бачу істину, говориш ти мені про неї чи ні. Твій дядько — великий цар і великий чаклун у вашому світі. І завдяки своєму мистецтву він бачив тінь від мого обличчя в якомусь магічному дзеркалі або в зачарованому озері; і моя краса так його вразила, що він здійснив потужне заклинання, яке потрясло ваш світ до його підвалин, і послав вас через широке провалля між світами, щоб ви попросили моєї ласки й привели мене до нього. Відповідайте: так усе було чи не так?
— Не зовсім так, — відповів Діґорі.
— Не зовсім так! — крикнула Поллі. — Та ти що, здурів? Це ж цілковита нісенітниця від початку й до кінця!
— Нікчеми! — вигукнула цариця, обернувшись у нападі люті до Поллі й схопивши її за волосся на маківці, де болить найдужче.
Але зробивши так, вона відпустила руки обох дітей.
— Тікаймо! — закричав Діґорі.
— Швидше! — заволала Поллі.
Вони опустили ліві руки в кишені. Їм навіть не довелося надівати кільця. У ту мить, коли вони доторкнулися до них, весь цей безрадісний світ зник із-перед їхніх очей. Їх винесло вгору, й тепле зелене світло ставало дедалі яскравішим у них над головою.
Розділ 6
Початок проблем для дядька Ендру
— Відпусти мене! Відпусти! — зойкнула Поллі.
— Я не торкаюся тебе! — відповів Діґорі.
Потім їхні голови випірнули на поверхню озера. І знову сонячна тиша Лісу-між-світами огорнула їх, і вона здавалася густішою, теплішою та більш мирною, аніж будь-коли після затхлості та руїни місця, яке вони щойно покинули. Я думаю, якби вони здобули шанс знов забути, хто вони такі та звідки прийшли, то лягли б тут та втішалися в напівсні, слухаючи, як ростуть дерева. Але цього разу не могло бути й мови про те, щоб відпочити й подрімати; бо як тільки вони вибралися на траву, то виявили, що не самі. Цариця, або Відьма (називайте її, як вам хочеться), перенеслася сюди разом із ними, міцно тримаючись за волосся Поллі. Саме тому Поллі й кричала: «Відпусти мене! Відпусти!»
Це, до речі, довело ще одну особливість кілець, про яку дядько Ендру не сказав Діґорі, бо не знав про це й сам. Для того щоб перестрибнути зі світу у світ за допомогою одного з кілець, тобі не обов’язково надівати його або доторкатись до нього самому; цілком досить буде доторкнутися до того, хто доторкається до нього. У такому випадку кільце працює як магніт. А кожному відомо, що коли ви підберете магнітом шпильку, то будь-яка інша шпилька, яка торкається першої, також потягнеться за нею.
Тепер, коли вони побачили її в лісі, цариця Ядіс здавалася іншою. Вона була більш блідою, ніж раніше; настільки блідою, що від її краси майже нічого не залишилося. Вона згорбилася й важко дихала, здавалося, ніби повітря в цьому місці душило її. Обоє дітей тепер анітрохи її не боялися.
— Відпусти! Відпусти моє волосся! — знову сказала Поллі. — Чого ти за нього тримаєшся?
— Ну ж бо! Відпусти її волосся! Негайно! — наказав Діґорі.
Вони обоє обернулися і стали борюкатися з нею. Вони були сильнішими, ніж вона, й незабаром примусили її відступити. Вона відсахнулася, важко відсапуючись, і в її очах з’явився вираз жаху.
— Швидше, Діґорі! — сказала Поллі. — Зміни кільце й біжімо до нашого озера!
— Допоможіть! Допоможіть! Пощадіть! — вигукнула Відьма слабким голосом і, спотикаючись, рушила за ними. — Заберіть мене із собою. Ви не можете залишити мене в цьому жахливому місці. Воно вбиває мене.
— Такий резон держави! — зневажливо сказала Поллі. — Як тоді, коли ти вбила стільки людей у своєму світі. Поспішаймо, Діґорі.
Вони наділи зелені кільця, й Діґорі сказав:
— То що ми тепер зробимо?
Він не міг зовсім не відчувати жалю до цариці.
— О, не будь таким віслюком! — вигукнула Поллі. — Десять до одного, що вона лише прикидається. Ходімо швидше!
Й обоє дітей стрибнули у своє озеро. «Добре, що ми його позначили», — подумала Поллі. Та коли вони стрибнули, Діґорі відчув, як холодний вказівний палець і великий палець схопили його за вухо. Вони поринули під воду — й перед ними з’явилися невиразні обриси нашого світу, а ті вказівний і великий пальці стиснули його вухо сильніше. До Відьми вочевидь повернулася її сила. Діґорі пручався, копав ногами, але це йому анітрохи не допомогло. Через мить вони опинилися в кабінеті дядька Ендру. Тепер і сам дядько з подивом дивився на чудернацьке створіння, яке Діґорі привів за собою з іншого світу.