Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)
- Автор: Льюис Клайв Стейплз
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-617-12-7122-7
- Переводчик: Віктор Шовкун++
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)». Краткое содержание книги:
Одного дня двоє братів і дві сестри Певенсі потраплять у Нарнію — чарівну країну одвічної зими, населену фавнами і наядами, гномами і єдинорогами, добрими велетнями, драконами і звірятками, що вміють розмовляти… Тоді здійсниться давнє пророцтво про чотирьох людських дітей, які сядуть на трони величного Кейр-Паравелю, настане Різдво, повернеться лев Аслан, буде переможена Біла Чаклунка — а чарівні пригоди триватимуть…
— Тварюка! — прошепотіла Поллі.
— Остання велика битва, — сказала цариця, — шаленіла протягом три дні вже в самому Чарні. Протягом трьох днів я спостерігала її з цього самого місця. Я не застосовувала свою силу, аж поки впав мертвим останній із моїх солдатів, а клята жінка, моя сестра, на чолі своїх бунтівників зійшла до середини цих великих сходів, які вели з міста до тераси. Тоді я зачекала, поки вона підійде до мене так близько, що ми бачили обличчя одна одної. Вона зблиснула на мене жахливими підлими очима і сказала: «Перемога!» — «Так, перемога, — підтвердила я. — Але не твоя». І тоді я промовила Слово, що перетворює Світ на Світ-гідний-жалю. Через мить я залишилася єдиною живою істотою під сонцем.
— А люди?! — запитав Діґорі, хапнувши ротом повітря.
— Які люди, хлопче? — перепитала цариця.
— Усі прості люди, — сказала Поллі, — які ніколи не завдавали вам ніякої шкоди. І жінки, й діти, і тварини.
— Чи ти не розумієш? — сказала цариця (усе ще звертаючись до Діґорі). — Я була цариця. Вони були моїми людьми. Чи вони жили не для того, щоб виконувати мою волю?
— Так чи як, а їм дуже не пощастило, — сказав Діґорі.
— Я забула, що ти лише простий хлопець. Хіба можеш ти зрозуміти інтереси Держави? Ти мусиш зрозуміти, дитино: те, що здається хибним для тебе або для простих людей, не здається хибним для такої великої цариці, як я. Вага світу лежить на наших плечах. Ми звільнені від усіх правил. Наша доля висока й самотня.
Діґорі несподівано пригадав, що дядько Ендру говорив йому ті самі слова. Але вони прозвучали більш урочисто, коли їх промовила цариця Ядіс. Можливо, тому, що дядько Ендру не був сім футів заввишки й не мав такої сліпучої вроди.
— І що зробили ви потім? — запитав Діґорі.
— Я вже наклала могутні чари на ту залу, у якій сидять образи моїх предків. І силою тих чарів я спала між ними, сама, як образ, і не потребувала ані їжі, ані вогню, хоч минула тисяча років, поки хтось прийшов і вдарив по дзвону й розбудив мене.
— Це Світ-гідний-жалю зробив сонце таким, яким воно є? — запитав Діґорі.
— А яким воно є? — поцікавилася Ядіс.
— Таким великим, таким червоним і таким холодним.
— Воно завжди було таким, — сказала Ядіс. — Принаймні протягом сотень тисяч років. Ви маєте інше сонце у своєму світі?
— Атож, воно менше й жовтіше. І більше гріє.
Цариця протяжно промовила:
— А-а-а!
І Діґорі побачив на її обличчі той самий голодний і жадібний вираз, який він бачив на обличчі дядька Ендру.
— Отже, — сказала вона, — ваш світ молодший.
Вона на мить замовкла, аби ще раз подивитися на покинуте місто — і якщо вона шкодувала про все, що там вчинила, вона, звичайно ж, не показала цього, — а тоді сказала:
— А тепер ходімо. Тут холодно наприкінці всіх віків.
— Ходімо куди? — запитали діти.
— Куди? — здивовано перепитала Ядіс. — До вашого світу, звичайно ж.
Поллі й Діґорі з жахом подивились одне на одного. Поллі цариця не сподобалася від самого початку; і навіть Діґорі тепер, коли почув історію про те, що тут відбулося, спізнав відчуття, що бачить її довше, ніж волів би. Безперечно, таку особу не дуже хочеться запрошувати до себе додому. А якби їм і хотілося, то вони не мали уявлення про те, як це зробити. Їм хотілося б податися у свій світ самим-одним. Але Поллі не могла дістатися до свого кільця, а Діґорі, звичайно, не міг вирушити туди без неї. Діґорі густо почервонів і пробелькотів, затинаючись:
— О-о… До нашого світу. Я не знав, що ви хочете податися туди…
— А навіщо ж вас сюди послано, як не для того, щоб забрати мене? — запитала Ядіс.
— Я переконаний, наш світ вам не сподобається, — сказав Діґорі. — Це місце не для неї, ти згодна зі мною, Поллі? Воно дуже похмуре й нудне. Там немає на що подивитися.
— Там буде на що подивитися, коли я там правитиму, — відповіла цариця.
— Але ви не зможете там правити, — заперечив Діґорі. — Там зовсім не так, як тут. Вони вам не дозволять.
Цариця подивилася на нього зі зневажливою посмішкою.
— Багато великих царів, — сказала вона, — думали, ніби вони можуть чинити опір династії Чарна. Але всі вони зазнали поразки, і навіть їхні імена забуто. Дурний хлопче! Невже ти думаєш, що я зі своєю красою і своєю магією не матиму весь ваш світ біля своїх ніг, перш ніж промине рік? Підготуйте свої заклинання й негайно переправте мене туди.
— Який жах, — прошепотів Діґорі до Поллі.