Сага про Форсайтів
- Автор: Голсуорси Джон
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00183-9
- Переводчик: Олександр Іванович Терех
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Сага про Форсайтів». Краткое содержание книги:
Сага про Форсайтів
ВЛАСНИК
В ЗАШМОРГУ
ЗДАЄМО В ОРЕНДУ
Романи
JOHN GALSWORTHY
THE FORSYTE SAGA
The Man of Property
In Chancery
To Let
З англійської переклав
ОЛЕКСАНДР ТЕРЕХ
КИЇВ ВИДАВНИЦТВО ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ «ДНІПРО» 1988
В циклі соціально-психологічних романів видатного англійського письменника-реаліста Джона Голсуорсі (1867—1933) розповідається історія кількох поколінь родини Форсайтів, що охоплює цілу епоху в розвитку англійського буржуазного суспільства.
Передмова Анатолія Іллічевського
ISBN 5-308-00183-9
Український переклад, передмова.
Видавництво «Дніпро», 1976 р.
Художнє оформлення. Видавництво «Дніпро», 1988 р.
Він усе ще дивився на картину, коли ніздрі його залоскотав запах сигарного диму й хтось позад нього промовив:
— То як, містере Форсайд, що ви збираєтеся робити з цією невеличкою колекцією?
Знову цей бельгієць, мати якого — наче не досить і фламандської крові — була вірменка! Придушивши роздратування, він спитав:
— Ви розумієтесь на картинах?
— У мене теж є дещо.
— І постімпресіоністи є?
— Та-ак. Вони мені подобаються.
— Якої ви думки про цю річ?— запитав Сомс, показуючи на Гогена.
Мосьє Профон випнув нижню губу і гостру борідку.
— А нічогенька,— відповів він.— Ви хочете її продати?
Сомс стримав раптове бажання сказати: «Ні, власне»,— він не бажав вдаватися з цим чужинцем до звичних хитрощів.
— Так,— мовив він.
— Що ви за неї хочете?
— Те, що сам заплатив.
— Гаразд,— сказав мосьє Профон.— Охоче заберу у вас цю невеличку картину. Постімпресіоністи дуже далекі від життя, але вони цікаві. Я не вельми захоплююся живописом, проте маю дещо, зовсім невеличку колекцію.
— Чим же ви захоплюєтеся?
Мосьє Профон знизав плечима.
— Життя страшенно нагадує бійку мавп за порожній горіх.
— Ви молодий,— сказав Сомс.
Профонові, певно, закортіло узагальнень, але можна було обійтися без нагадувань, що власність втратила свою колишню тривкість.
— Я не бентежуся,— відповів, усміхаючись, мосьє Профон.— Ми народжуємося і вмираємо. Половина людства голодує. Я годую невеличкий гурт дітей на батьківщині моєї матері; але яка з того користь? Однаково, що викинути гроші в річку.
Сомс поглянув на нього й повернувся до свого Гойї. Хто знає, чого хоче цей чужинець.
— На яку суму мені виписати чек?— провадив мосьє Профон.
— П'ятсот,— коротко відказав Сомс.— Але я не силую вас купувати картину, якщо вона вас мало цікавить.
— О, не турбуйтесь,— відповів мосьє Профон.— Я буду щасливий придбати цю річ.
І він виписав чек авторучкою, щедро оздобленою золотом. Сомс занепокоєно стежив за ним. Яким чином цей добродій довідався, що він хоче продати Гогена? Мосьє Профон подав йому чек.
— Англійці ставляться до картин дуже дивно,— зауважив він.— Так само і французи, та й мої співвітчизники теж. Дуже дивно.
— Не розумію вас,— холодно сказав Сомс.
— Ніби це капелюхи,— загадково мовив мосьє Профон.— Маленькі чи великі, вгору криси чи вниз — усе тільки мода. Дуже дивно.
Він посміхнувся і виплив з галереї, синій і міцний, як дим його чудової сигари.
Сомс узяв чек із таким почуттям, ніби Профон піддав сумніву справжню вартість власництва. «Космополіт»,— думав він, спостерігаючи, як Профон і Аннет сходять з веранди й простують до річки. Що його дружина знайшла в цьому жевжику? Може, їй приємно порозмовляти рідною мовою І в душі Сомса зродилося те, що мосьє Профон назвав би «невеличким сумнівом»: чи не занадто Аннет вродлива, щоб безпечно прогулюватися з цим «космополітом»? Навіть на такій відстані Сомс бачив синій димок сигари мосьє Профона, що звивався в спокійному сонячному світлі; і його сірі замшеві черевики й сірий фетровий капелюх — та він справжній чепурун! Побачив він також, як його дружина швидко повернула голову, що так рівно височіла над її знадливою шиєю і плечима. Цей поворот шиї завжди здавався йому трохи умисним і якимсь оперетковим — не зовсім пристойним для леді. Він стежив, як вони йшли садовою доріжкою. До них приєднався юнак у фланелевому костюмі — мабуть, якийсь недільний гість, що приплив сюди човном. Сомс повернувся до свого Гойї. Він іще дивився на Флер-виноградарку, занепокоєний новиною, яку принесла Вініфред, коли голос дружини сказав:
— Сомсе, це містер Майкл Монт. Ти запрошував його подивитися картини.
Перед ним стояв жвавий юнак із галереї на Корк-стріт!
— З'явився, як бачите, сер. Я живу всього за чотири милі від Пенгборна. Правда, чудовий день?
Опинившись віч-на-віч з наслідками своєї товариськості, Сомс придивився до відвідувача. Рот у юнака був широкий, губи вигнуті — наче він безперестану посміхався. Чому він не відростить рештки своїх ідіотських вусиків, що роблять його схожим на блазня з мюзик-холу? Нащо сучасна молодь принижує свій клас цими схожими на зубну щітку вусиками чи крихітними бачками? Фе! Самозакохані ідіоти! Зате в усьому іншому гість видавався цілком пристойним, і його фланелевий костюм був бездоганно чистий.