Скляна, олив'яна, дерев'яна
- Автор: Медведева Екатерина Александровна
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Теза
- ISBN: 978-966-421-016-1
- Переводчик: Наталья Брискина
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Скляна, олив'яна, дерев'яна». Краткое содержание книги:
Але якось вона довідується про таємницю свого народження…
Чи врятується принцеса Янтарина?
Відповідь — у романтичній і водночас гостросюжетній повісті Катерини Медведєвої.
— Треба брати човен і шукати, — мовив хтось, коли минуло дві хвилини.
Заплакали й інші дівчата. Фік мало не знепритомнів. Аж тут Фін випірнув на іншому кінці озера.
Марія кинулась до нього — адже через неї він мало не загинув. А він не поспішав виходити на берег і рвав біле латаття для Марії. Фік помітив, що Марія ледве стримувалася — так їй хотілося кинутися до Фіна з поцілунками.
Фік також помітив, що мокрий Фін ще кращий, ніж звичайно.
Фін підійшов до Марії і надів каблучку, і вони так одне на одного подивилися, ніби то була обручка.
Залунало гучне тріскотіння, а тоді плескіт, наче з мосту скинули шафу. Це, зламавши поруччя, в озеро полетів Фік. Він хотів потонути тимчасово, щоб Марія злякалася й за нього. Та і в мокрій сорочці Фік сподівався виглядати красенем.
Але нічого не вийшло. Як відомо, товстуни не тонуть, і Фіка одразу викинуло на поверхню. А в мокрій сорочці він скидався на мокру курку. І всі подумали: «Який же він усе-таки гладун!» А Марія, захопившись Фіном, навіть голови в бік мосту не повернула.
— Усі до замку! Героїв треба висушити! — весело гукнув господар замку.
Запалили вогонь у каміні, зігріли вино, дали Фінові сухий одяг, а для Фіка потрібного розміру не знайшлося. Чохли від меблів господар запропонувати посоромився, тому Фікові вручили ковдру. Всі повсідалися коло вогню, Фін узяв гітару й почав співати, а тоді придумав гру: «На що я здатен заради своєї коханої». В замку зібралися переважно пари, і юнаки старалися перевершити один одного.
— Я заради Люсі готовий спалити в каміні усі кошти, що маю!
І невеличка сума згоріла.
— Я заради Анрієтти здатен до вечора простояти на одній нозі!
Його поставили в кутку, і невдовзі про нього забули.
— Я заради Сабіни ладен з'їсти живу муху!
Під оплески бідолашну муху спіймали і з'їли.
— Я заради Марії зараз вистрибну з вікна, — сказав Фін.
Усі пороззявляли роти, адже сиділи в найвищій наріжній замковій вежі.
— Це безумство, — мовив господар замку.
— Я не дозволю, — сказала Марія.
— Нехай стрибає, — сказали зганьблені попередні герої, сподіваючися, що Фін злякається і передумає.
— Оце так! — сказали Люсі, Анрієтта і Сабіна, заздрісно поглядаючи на Марію.
Доллі й Фік мовчки дивились на Фіна.
— Та не бійтеся ви, тут невисоко, — усміхнувся він і зробив крок із вікна.
Всі закам'яніли. З переляканим криком Марія кинулася сходами вниз.
Уже звечоріло, та сорочка на Фінові біліла в темряві, і Марія знала, куди бігти. Фін сидів, притулившись до замкової стіни, й тер забиту ногу.
— Ти живий? Живий?!! — І Марія, опустившись коло нього на землю, заплакала на радощах.
— Якби я раніше знав, що ти так часто плачеш, нізащо б не закохався, — весело промовив Фін.
— Навіщо ти це зробив?
— Щоб ти закохалася в мене.
— Я закохалась, закохалась! — Марія обійняла його й поцілувала. — Тільки, будь ласка, більше не лякай мене так!
Вони повернулися до замку, і Фік запропонував продовжити гру. Всі здивувалися, адже пар не лишилось. А тоді подивилися на Доллі: зашарівшись, вона усміхалася. І мовили про себе: «Он воно що!»
Та Фік здивував їх іще більше.
— Я можу голодувати цілий тиждень! Заради Марії!
Слово «голодувати» так не поєднувалося з його круглими рум'яними щоками і товстим животом, що всі зареготали. Тільки Доллі посумнішала і зітхнула. Вона б оцінила такий подвиг, не те що Марія…
Ураз щось грюкнуло: це той, хто стояв у кутку на одній нозі, від реготу втратив рівновагу і впав на залізні лати. Всі знову засміялися.
Повечерявши пізно вночі, компанія вклалася спати, а на світанку господар замку розбудив гостей і оголосив:
— Ми їдемо полювати!
— Полювання — це невиправдана жорстокість, — сказала Марія. — Я не братиму участі у вбивстві безневинних тварин.
Усі дівчата, повторюючи за нею, одноголосно заявили, що також не їдуть.
— Ну, тоді і ми не поїдемо, — розчаровано проказали юнаки, і всі пішли гуляти у ліс.
Аж раптом на галявину вискочив і завмер красень олень.
— Ой, який гарний! — прошепотіла Марія. — От би його погладити!
— Я без зброї, — усміхнувся Фін і побіг за наляканим оленем.
Не минуло й години, як усі побачили Фіна. Він вів, тримаючи за роги, покірного оленя. Олень підійшов до Марії й граційно опустився перед нею на коліна, ніби вражений її красою. Дівчина провела рукою по м'якому хутру, усміхнулась і пошепки попросила:
— А тепер відпусти його, Фіне!
— Як? Ні! Ви що?! — закричав господар замку, та олень уже втік.