Полювання на чорного дика
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #4
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-439-0
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Полювання на чорного дика». Краткое содержание книги:
Щоб замирити мілітарні настрої Гітлера, лідери світових держав погоджуються у Мюнхені на ганебний компроміс. Герой роману, як і його славні прадіди, незважаючи на підступи совєцької агентури, продовжує боротися за свободу своєї бездержавної нації, шукаючи будь-яку можливість розхитати міць московського диявола.
А історія тим часом робить нове коло. І невивчені колись її уроки доведеться вивчати нам, сучасним українцям…
З одного боку, я не маю права не доповісти про таке… нагору, — Дейч багатозначно перевів погляд кудись до стелі, — але з іншого боку… а раптом може виявитися… самі розумієте.
— Пане Дейч… Я з радістю підказав би вам, як вчинити краще, якби знав, — поблажливо усміхнувся Марко, — але інформація насправді така серйозна, що вирішувати подальшу долю того компромату належить тільки вам. Вам і більше нікому.
— Саме тому я і прошу вас про допомогу, — проказав Дейч. — Як ви уже знаєте, насамперед, вам необхідно бути присутнім під час офіційного обіду у радянському посольстві в Парижі. Його даватимуть на честь візиту першого заступника наркома оборони маршала Тухачевського. Так-так, саме на його честь. І я цілковито приватно хочу попросити вас бути вельми уважним до розмов, що вестимуться поміж гостями — дипломатами та посадовцями. З поваги до іноземних журналістів та решти гостей бесіди зазвичай ведуться французькою, я гадаю?
— Саме так, — кивнув Марко, — це мова міжнародної дипломатії.
— Буду відвертим до краю, — проказав Дейч.
— Нарешті… — випустив Швед у повітря кільце диму.
— Мене цікавитиме риторика маршала Тухачевського. Що говоритиме, з ким спілкуватиметься, як реагуватиме на ті чи інші запитання ваших колег-журналістів…
— Ви маєте на увазі, я обов’язково мушу за обідом знайти якийсь компромат у словах маршала? — демонструючи щире здивування, перепитав Марко.
— Ні, ні, звісно ні! — так само кисло усміхнувся Арнольд Дейч. — Просто… загальна картина: що говорить, як поводиться. Ваші враження… Це дуже конфіденційне прохання, пане Макміллан! — Арнольд поліз рукою до невеличкого саквояжу. — Можна навіть сказати… м-м-м… моє особисте, — Дейч знову голосно прокашлявся. — Зрозумійте мене правильно, не щодня отримуєш інформацію про те, що радянський маршал… Мене довіку гризтимуть муки сумління, якщо то вміло сфабрикований наклеп.
— А ви так і не наважилися доповісти про все? — Марко за прикладом Дейча підвів погляд до стелі. — Нагору… — додав він із притиском.
— Пане Макміллан, просто ви погано розумієте, як у нас все влаштовано, — скрушно зітхнув Дейч, — особливо зараз.
— Чому ж, я можу уявити…
— Залишмо це, — примирливо проказав Дейч, — я ще раз прошу вас виявити усю можливу делікатність, бо це моє особисте прохання… Ну і, звісно, усе має залишитися суворо поміж нами.
— Це все?
— Не зовсім, — вже жвавіше проказав Дейч, — та перш ніж я продовжу, — ось, — простягнув він Маркові загорнуті у папір банкноти, — вважайте то вашим… неофіційним гонораром і витрачайте, скільки потрібно буде… Робити звіт про витрати необхідності немає.
— І все-таки, пане Дейч, — швидким рухом Марко прибрав згорток до кишені свого пальто, — я чогось не розумію… Будь-який журналіст, присутній на тому обіді, того ж таки дня опише все у своєму репортажі… До того ж це ж совєцьке посольство, чи не так?
— Воно-то так, — погодився Дейч, — але не зовсім так. Пане Макміллан, у жодного з ваших колег не буде такого завдання. Їхня увага буде розсіяна на більш загальні речі, тому і враження їхні будуть уривчастими… Крім того, жоден із ваших колег не розповість в усіх деталях про перебіг обіду мені. Ось для чого мені ваші очі і вуха на тому обіді. Та чи можу я розраховувати на вас у виконанні ще однієї місії?
Марко поплескав по кишені пальто, до якої поклав згорток із банкнотами.
— Пане Дейч… Після такого щедрого гонорару це запитання не має жодного сенсу.
— Гаразд, — продовжив Арнольд, — у Парижі ви матимете ще одну місію — зустріч із нашою людиною. Місце зустрічі — вулиця Волонтерів, 23. То невелика приватна галерея. Там часто буває творча інтелігенція, тож ваша поява не приверне зайвої уваги. Ви якийсь час розглядатимете експозицію, а потім запитаєте у власника галереї, коли знову буде виставлена картина «Прекрасна фермерка».
— Гаразд, — згідно хитнув головою Швед, — «Прекрасна фермерка».
— Ви поцікавитеся у галериста, — вів далі Арнольд Дейч, — як скоро збирається він на зимові пленери до Берліна і чи не має бажання побувати у Великій Британії, бо його британські друзі, якщо знадобиться, готові організувати йому персональну виставку у Лондоні.