Полювання на чорного дика
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #4
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-439-0
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Полювання на чорного дика». Краткое содержание книги:
Щоб замирити мілітарні настрої Гітлера, лідери світових держав погоджуються у Мюнхені на ганебний компроміс. Герой роману, як і його славні прадіди, незважаючи на підступи совєцької агентури, продовжує боротися за свободу своєї бездержавної нації, шукаючи будь-яку можливість розхитати міць московського диявола.
А історія тим часом робить нове коло. І невивчені колись її уроки доведеться вивчати нам, сучасним українцям…
Марко сам готував переїзд Раковського з Японії до Британії. Дуже вже хотілося поглянути йому у вічі, тому комуняцькому гімняру, що так ненавидів Україну. Раковський був не просто свідком. Він напряму був причетним до спецоперації вбивства Петлюри та до творення ганебного наклепу, який в очах «глибоко стурбованої» європейської публіки перетворив українського державця на кровожерливого монстра, погромника й антисеміта.
І все б вдалося, але у комуністичного хруня напередодні від’їзду стався серцевий напад і він зліг.
Здавалося, втечу можна було 6 відкласти, дочекатися нового слушного моменту, поки той одужає… Та Раковський, жалюгідна брехлива собака, замість публічного покаяння перед народом України обрав інше публічне покаяння. Перед Сталіним. Ще знаходячись у ліжку, він настрочив «батькові народів» листа, в якому смиренно бив чолом і просив прощення за усі свої гріхи.
Сталін наче відчував щось, бо, як не дивно, зглянувся; повернув його із заслання. І Раковський, за дивним збігом обставин, згодом таки опинився у Японії. Саме там, куди його мали доправити, ризикуючи власним життям, українські патріоти…
Але тепер Раковський з’явився тут не у статусі викривача злодіянь совєцької влади, а як голова совєцької делегації Червоного Хреста.
Операцію продовжувати не було сенсу. Залишалося лише молитися, щоб не почалися арешти серед українців у Барнаулі…
Та яке ж це все недолуге і безсиле!
Марко глибоко вдихнув. Саме тому він мусить зробити те, що замислив! Мусить, що б не трапилося потім!
І якщо несила похитнути червоного монстра з місця — він буде робити усе, щоб руйнувати його зсередини.
* * *
За місяць, у січні, помер британський монарх Георг V, кузен Миколи II.
Той самий, який відмовився надати родині російського царя прихисток у Великій Британії і врятувати своїх монарших родичів від неминучої загибелі.
Дивно, але саме тепер Швед відчував майже фізично: відходить у небуття ціла епоха, породжуючи неспокій, непередбачувану темінь майбутнього, від якого годі чекати чогось доброго навіть тут, у начебто спокійній і ситій Англії.
Марко відчував, як поволі перетворюється на фаталіста. І та вага фатального нависає над ним. Над усіма його рідними. Над Європою. Над усім світом…
За два дні до похоронів Георга V Швед знову мав зустріч зі своїм куратором Селфріджем. Цього разу у конторі МІ-6 на Бродвей-білдінг.
На відміну від похмурої лондонської погоди, що панувала на вулиці, у кабінеті Селфріджа було по-домашньому тепло і затишно. На столі блимала ароматична лампа — Селфрідж, провівши молоді роки разом із Річардом Сеймуром у Марракеші та Стамбулі, був поціновувачем усіляких східних штучок. На керамічному тарелі, розмальованому східними візерунками, життєрадісно яскравіли апельсини та бісквітне печиво.
— Люблю солодке, — наче виправдовуючись, промовив Селфрідж, наливаючи собі та Маркові гарячого чаю, — пригощайтеся, мій хлопчику. Я взяв на себе сміливість додати у горнятка крапельку чогось міцнішого. Саме те з холоду! Ну, — усміхнувся він, підсуваючи ближче до Шведа горня з чаєм та печиво, — маю вам повідомити, що зорі таки зійшлися і на небі просто якийсь парад планет.
Марко відпив чаю. То був його улюблений «Ерл Грей», у смаку якого ясно відчувався присмак бренді.
— Маю для вас, Алексе, термінове розпорядження від Корнуелла, — продовжував Селфрідж. — Смакуйте чай і слухайте мене уважно. Тут, — підсунув він ближче до Марка великий паперовий конверт, — добові, квитки на літак та ваша акредитація від «Обзервер». У совєцькому посольстві в Парижі 24 січня даватимуть офіційний обід для іноземних журналістів та дипломатів. Ви як журналіст «Обзервер», звісно, лояльний до зовнішньої політики СРСР, також запрошені, — проказав він.
— Вже знаю, — відповів Швед, — отримав аналогічне запрошення через лондонську резидентуру. Арнольд Дейч постарався, щоб я був там присутнім. Сказав, що хоче мати на тому обіді свої вуха. Попередив мене, що то має бути цілком конфіденційно.
— Тоді це найвище визнання совєтською розвідкою ваших шпигунських здібностей! — гмикнув Селфрідж. — А конкретнішої причини Дейч вам не спромігся назвати? Навіщо йому вуха, страшно сказати, у совєцькому посольстві? Що він очікує там почути для себе нового?
— Власне, про це я і хотів з вами поговорити, бо поки мені то невідомо. Дейч сказав, усе пояснить ближче до відльоту… — замислено відповів Швед. — Але поки що…
Селфрідж допив чай і відставив убік горня.