Шизґара

— Здрастуй, — потискаючи руку, широко усміхнувся Сокіл.

— Привіт, як справи, абітурієнте? — відповів тим же Алекс. — Подав документи?

— Я-то подав, та тут такі справи… Може, днями на оглядини прийдеться їхати до Одеси…

Юрко грав лівого півзахисника в динамівській молодіжці, такі оглядини могли означати лише одне: шанс потрапити в дубль «Чорноморця».

— Ого, — вразився Олексій.

— А то, — знов підморгнув Сокіл. — А я дивлюся: котончик-то австрійський, — одразу розгадав він таємницю нових джинсів Олекси.

«От тобі й «ніхто не викупить», — згадав Сашкові пророцтва той.

— А пошив… — намагався ще щось визначити Юрко. Олексієві це було абсолютно не в жилу:- Австро-угорський, — жартуючи, майже не погрішив проти істини він.

— Ага, — усе зрозумів бувалий у бувальцях Сокіл: за вісім років він поїздив із футбольною командою по усіх усюдах, така точно матерія була на шезлонгах на спортивній базі в Лінці. Але палити контору хавбек не став.

Більшість хлопців з «п'ятака» знали Юрка по школі й підійшли привітатися.

— Ну що, композиторе, знайшов тих чуваків? — ошелешив футболіст Сороку.

— Як їх знайдеш, якщо я їх знати не знаю? — здивувався музикант.

— Маестро, в тому-то й річ: якби знав, не шукати — ловити треба було би, — гмикнув Сокіл.

… Хоч дівчат було менше, «чайна» концепція взяла гору:

— Рулимо в «Чай», без варіантів, — постановила Ксюха й одразу приплела Сороку: — Ти ж теж за чай, Ігорьочку?

Сорока й так, як то кажуть, «менжувався»:[46] й «сухарика»[47] хотілося келишок вицмулити, й Ксюху не образити. Він-то був хлопець хоч куди, але й вона вважалася в його класі найкращою, найбажанішою дівчиною. Загнаний у тісний кут, він промугикав: «Ага», — і фактично вирішив справу. Одразу ж здався Шурко, котрому за великим рахунком треба було туди, куди піде Галушка; Котя негайно знайшов у тверезості об'єктивні переваги: «Ввечері тоді на мoтику поганяю»; компанійський Можайський легко пристав до думки більшості і таємно невдоволеним залишився один Баклажан, чий голос за малоліттям його власника правдивої ваги не мав. Олексій же на запитальний погляд Лени тільки усміхнувся:» Куди хочеш, туди й підемо», — а їй до сумнівного «Півника» не кортіло.