Шизґара
- Автор: Батурин Сергій
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-8659-86-7
- Жанр: Контркультура
Электронная книга - «Шизґара». Краткое содержание книги:
Читач разом із героями довідається, хто топив купальників на Центральному пляжі Києва, як купити машинку для фальшування грошей, які побоїща гриміли на ковзанці Центрального стадіону, де в Києві був гастроном Яма, де плавав лапоть і ще масу цікавих і корисних речей. Київський міський сленг, наївна романтика першого кохання, вулиці рідного міста — складові, що роблять роман Сергія Батурина непересічним свідченням тієї епохи.
Під під'їздом вона спитала:
— Ти подзвониш?
— Тільки-но хотів спитати телефон, — викрутився він.
— Дуже легко запам'ятати: пів на п'яту.
— Як це? — не второпав він.
— А так: перші дві цифри — як у всіх на районі, а потім шістнадцять — тридцять, пів на п'яту.
— Дійсно, легкий, — з першого разу запам'ятав він цей номер на все життя.
— Ну, тоді бувай, — помахала вона долонькою й щезла за дверима.
…На собачий майданчик Белс прийшов разом із Іриною, коли всі вже зібралися.
— А ми ходили на «Супер-8», — похвалився він і обійняв дівчину за плечі. Вона ніяк не відзначила цього жесту, буцімто було це для неї звичайною, природною річчю.
Компанія зовсім не відреагувала на таку демонстрацію студентом свого нового статусу: всі промовчали, лише Щербанюк ледь помітно смикнув кутиком рота.
Олексій побув на пустирі зовсім недовго, рівно стільки, скільки знадобилося Весті, й заспішив, збрехавши, що в нього є невідкладні справи.
Він ішов додому, смалив «Експрес», — батьки знов почують тютюновий запах і сваритимуть, але то видавалося неважливим, — і згадував слова Миколи Можайського: ні, от дійсно, вона що — неповторна королева, кінозірка, місцева Міу-Міу? Через неї тепер світ — як дошками забитий? Хай сама потім лікті гризе: є й інші дівчата, аж ніяк не гірші. Та ж Ленка. І телефон в неї легко запам'ятовується: пів на п'яту.
Досвіду стосунків з дівчатами чи хоча би досвіду почуттів до дівчат Олексій, живучи досі суто хлопчачим життям, майже не надбав. Хіба що був закохався в чотирнадцять років. Тоді він почав дружити з неймовірно гарною однокласницею Маргаритою. Вона аж так йому сподобалася, що він навіть подарував їй свого зошита з віршами — зрозуміло, про неї.
Це сталося наприкінці навчального року, а на канікули батьки доправили її до якогось табору десь під Свалявою. Він писав їй листи й дуже дивувався, що нема жодної відповіді. А потім прийшов лист від незнайомого хлопчика: «Олексію, я в загоні поштар, мені подобається Маргарита, тому твоїх листів вона ніколи не отримає, як і ти від неї». Потім вона приїхала й кидала слухавку, коли Олексій дзвонив, а 1 вересня з розмаху жбурнула йому на парту того нещасного зошита зі словами: «Я тобі стільки листів написала, а від тебе — хоч би сторіночка! Більше не підходь до мене!» Ну, і ще дещо, як уміють гарні жінки. Наступного дня він мовчки поклав їй на парту листа від незнайомого хлопчика, усе з'ясувалося, але вже щось зламалося і, хоч легка симпатія з обох боків залишилася, більше вони не дружили.
А зошит з наївними віршами незабаром десь загубився.
13. Запах Ленусі
На «Супер-8» вирішили йти всім «п'ятаком». Сорока спочатку відмагався, мовляв, чого я там не бачив та я туди вже ходив і мені вистачило. При тому, встигли вони з Ксюхою покататися чи потрапили під роздачу без катання, добитися від нього так і не вдалося. Затявся: не піду та край! Став, як триста спартанців — не зрушиш. Що тільки йому не говорили — відмовлявся, хоч ріж його. Нарід уже із розумінням рукою махнув, але тут до справи взявся рудий Котя:
— Старий, ти чьо, в натурі? То ти один був, а тепер он яка шара[40] валить: увесь П'ятак, а ще — купа народу з Кудрі та Ліхачова. Рил двадцять тільки чуваків. Так що не бзди.
Вельмишановний Б. Грінченко вважав, що це слово означає «испустить в?тры»; в прямому значенні так воно і є, а от в переносному, якого класик не зазначив, це буде — «злякатись дочасно».
— Що «не бзди»? — набичився Сорока, міркуючи, чи не виглядає так, що він боїться.
— А те, — підморгнув Котя. — Чув, як люди кажуть: «Дід перднув, баба бзднула — і хата потонула!», — і зареготав.
— Пфе, як вульгарно, — обурилася витончена Оленка Ярова. Нецензурно загинати при дівчатах тоді не було заведено, тому Котя приклав пальці до рота, зробив круглі очі та негайно вибачився:
— Даруйте, ненароком вирвалося!
Хто з присутніх не знав, що невипадково, що Котя — перший вербальний галабурдник на весь район? Але він швиденько перевів увагу на Сороку:
– Ігоре, всі ж ідуть!
— Ну, якщо всі… — засумнівався барабанщик і раптом психанув: — А мать його в стос! Підемо, Ксюхо?
Дівчина тільки плечима повела: я — як всі…
— Ну, так клас, — ухопив вовка за вуха перший механік округи. — А ти, Лено, як, з нами?
Питання було правомірним: Лена Стрілецька не була завсідницею «п'ятака», так, завертала час від часу: не своя-своїсінька, але й не чужа. Сьогодні от прийшла, сіла біля Алекса, притулилася до нього, як до рідного, а вчора він її проводжав…
40
Шара (жарг.) — натовп, юрма; від «шарага». «Шара» в значенні «те, що дісталося задурно» — лише омонім, не більше.