Шизґара

Але купатися не довелося: не встиг П'ятак зібратися в основному складі, як примчав захеканий Котя й повідомив жахливу новину:

— Сява Фортуна вчора розбився на мотоциклі.

Німу тишу, що впала зненацька на компанію, хрипко розірвав Сорока:

— На якому ще мотоциклі? В нього не те що мoтика — мопеда нема!

— А на Чабановому, — сказав обізнаний на всіх новинах Котя. — Гітарист його в розстрочку купив.

Це було схоже на правду. Чабаненко мав досить новий «Мінськ», і районом давно гуляли смутні чутки, що він хоче його продати, Фортуна ж марив мотоциклами. А були хлопці однокласниками — могли й домовитися.

— Хоч не на смерть? — жахнулася Оленка Ярова.

— Та ні, — зітхнув Котя. — Нога поламана, два ребра, струс мозку. Що характерно: на задньому сидінні з ним Бєца їхав — так на ньому — ані подряпини.

Якби цей Бєца не потрапив у аварію разом із Фортуною, не бути би йому в нашій історії ні за що: гидотник, схильний до чвар скнара. Не цікавий він був нікому. Не те, що Сява.

— Тут же як вийшло? — вів тим часом своє рудий механік. — Вони по Кудрі вниз гнали, а з Чигоріна на «копійці» якась мадама виїздила… А там же кущі — видимість обмежена, вона висунула капота — вони й впилялися.

— Так вона в усьому й винна! — пристрасно заявила гаряча шанувальниця таланту Фортуни Ярова.

— Якщо по совісті, то вона: наші-то їхали по головній, а вона — по другорядній, та от яка оказія: у Сяви прав нема. От чує моє серденько: зроблять його винним…

— А в якій він лікарні? — не вгавала Оленка.

— Кажуть, до Жовтневої[51] повезли…

Одразу виникла ідея їхати всім натовпом провідувати музиканта. Чи потрібні вони там на другий день по аварії — нікому в голову не запало. Купили на лотку вишень й поїхали: п'ятнадцятий тролейбус від Печерського мосту до самої лікарні ходив.

…

— Куди такою оравою? — рішуче запротестувала бабка в білому халаті, що охороняла вхід до хірургічного корпусу. — Та ще й без халатів?

З'ясувавши, що до чого, охоронниця заявила:

— Одного пущу. От його, — вибрала вона Сороку. — Ось тобі халат, йди, синку, неси передачу й привіт від усієї компанії.

Тоді — не зараз, зайти до лікарні без перепустки, виданої хоча б завідувачем відділенням, було дуже непросто, чесно кажучи, Сороці поталанило, сподобався, чи що…

— А чого ви саме його вибрали? — поцікавився Котя, коли Сорока пройшов усередину.

— А кого? — здивувалася бабця. — Тебе? Ти, рудий, шалапут шалапутом — по замашках видно, а в того — очі добрі.

Це було правдою, проти якої не попреш: Ігор Гамзєєв на прізвисько Сорока вирізнявся погідним добрим характером.

Він незабаром з'явився, витративши на побачення з Фортуною не більше десяти хвилин:

— Люди добрі, всім від Сяви привіт! У нього все тіп-топ: нога в гіпсі, пика подряпана, через поламані ребра сміятися й кашляти не може, але сказав, що на мотоциклі все одно їздитиме.

…Коли повернулися на «п'ятак», вирішили, що час згаяно й слід без зайвого мудрування скупатися у себе в Глинці — тоді в цьому озері ще можна було купатися…