Шизґара
- Автор: Батурин Сергій
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-8659-86-7
- Жанр: Контркультура
Электронная книга - «Шизґара». Краткое содержание книги:
Читач разом із героями довідається, хто топив купальників на Центральному пляжі Києва, як купити машинку для фальшування грошей, які побоїща гриміли на ковзанці Центрального стадіону, де в Києві був гастроном Яма, де плавав лапоть і ще масу цікавих і корисних речей. Київський міський сленг, наївна романтика першого кохання, вулиці рідного міста — складові, що роблять роман Сергія Батурина непересічним свідченням тієї епохи.
Не встигли Котя із Сорокою врегулювати стосунки, як на «п'ятак» почав підтягуватися народ: прийшов Сашко, припливла повільною ходою гожа білява Галушка… Героєм дня був, безумовно, король шкільної ударної установки, і вся увага товариства була адресована саме йому. Не надто часта гостя, бо жила з іншого боку бульвару, з'явилася Ленка Стрілецька, сіла на лавку навпроти Олексія й одразу помітила його обнову:
— О, які в тебе джини класні!
«Єдина звернула увагу», — відмітив для себе Алекс й зиркнув на Сашка: чи палити фірму? Той незворушно мовчав.
— Санько підігнав, — невизначено відповів Олексій.
— Мені не підійшли, а Олексі — саме те, — не став заглиблюватися в подробиці друг. Пошив у штанів був дуже вмілим, котон — імпортним, якого в нас не купиш, всі знали, що Сашкові батьки час від часу отримують посилки «з-за бугра», отже, підозр щодо «самопальності» шедевру ні в кого не виникало.
— Скільки віддав? — поцікавився Котя.
— Це вже наше діло, — обрізав небажану тему Сашко.
— Я до того, що я би теж такі придбав, — пояснив провідний механік району.
— Якщо будуть, я тобі першому скажу, — незворушно збрехав Шварцберг.
Отже, рекламувати себе як кравця Сашко явно не збирався.
Пошити штани в ті часи коштувало десять карбованців, і Сашко міг би підробляти, обшиваючи знайомих та набиваючи водночас руку. Та часу на те в нього не було, бо мав він уже налагоджений бізнес: діставав бажаючим грамплатівки студій «братніх країн»: болгарського «Балкантона», східнонімецької «Аміги», чехословацького «Супрафона», польської «Музи» та югославського «Юготона». Слово «платівки» ним принципово не вживалося, виключно — «плити», в крайньому разі — «диски». Спеціалізуватися на «демократах» було не так престижно, як на «фірмІ», але й «головняків»[38] від них — жодних: з соцтабору платівки невеликими партіями — на всіх меломанів явно не вистачить — приходили прямо на бази та в магазини фірми «Мелодія», головне — знати, як їх там взяти, а далі — справа техніки. І жодних нікому не потрібних дурниць на кшталт зустрічей з іноземцями… Державна ціна такої платівки була три керебе п'ятдесят коп.; а продавалися «демократи» рублів за десять — п'ятнадцять, чехословаки — до двадцяти п'яти, бо писали не лише свій, а й західний популярний музон — рок і поп, а «юги», які теж це робили, але значно якісніше, доходили до сорока.
Не цурався Сашко й дрібних заробітків: за півтора-два «рябчики»[39] переписував зі своїх «плит» замовникам на бобини альбоми популярних виконавців. Для того в нього був пристойний програвач і непоганий магнітофон. Так що ще й шити на хаті часу йому явно бракувало.
Олексій крадькома зиркав на Ленку, розглядаючи її геть новими очима. Вона була таки кльова: невисока, ладна, голос приємний. А дівчина інколи перехоплювала його погляд і ледь помітно йому всміхалася. Як відчула щось.
Десь о восьмій Стрілецька сказала, що їй час додому, стала прощатися й раптом запитала:
— Олексію, ти мене проведеш?
О цій порі влітку ще добре видно, йти їй — у другий дім за дорогою, і ця пропозиція була явним актом уваги з її боку. Сам факт разового проводжання ні до чого не зобов'язував, Олексій звівся на рівні й оголосив товариству:
— Друзі, радо побув би з вами ще, але — не можу. Всім до побачення!
Дівчина невимушено взяла його під руку, і вони пішли, а весь «п'ятак» мовчки дивився їм услід.
38
Проблем.
39
Рябчики, коли, рвані, дерев'яні — просторічні назви радянських рублів.