Що таке антична філософія?

Тут вправа, яка полягає у радикальній зміні погляду та в осягненні усієї повноти реальності за допомоги всесвітнього бачення, також дає змогу перемогти страх смерті. Велич душі виявляється, таким чином, продуктом всесвітнього характеру думки. Філософ, описаний в «Теететі»[201], має такий самий погляд з висоти на речі цього, нижчого світу. Його думка ширяє у своєму польоті всюди, поміж зірок та на землі. Саме тому, наприклад, Платон описує його з гумором як чужинця, закинутого в людський, надто людський світ, де він, як і мудрець Фалес, ризикує впасти в колодязь. Він цурається боротьби за посади, політичних дискусій, святкувань, супроводжуваних грою флейтисток. Він не вміє ні виступати в суді, ні ображати, ні догоджати. Найбільша власність здається йому нікчемною, «він звично охоплює поглядом усю землю». Він сміється зі шляхетності, яку нібито забезпечує довгий родовід. Як добре підмітив П. Рабов[202], тут зовсім не йдеться про розрізнення між споглядальним та активним життям, йдеться про опозицію двох способів життя, способу життя філософа, який полягає у тому, щоб «ставати справедливим та благочестивим завдяки ясності розуміння», а отже, який є одночасно і наукою, і чеснотою, і способом життя нефілософів; останні добре почувають себе в зіпсованому громадському житті, оскільки задовольняються видимостями вправності та мудрості, які, кінець кінцем, спираються лише на брутальну силу[203]. Відтак, «Теетет» намагається показати, що філософ здається смішним чужинцем у громаді лише в очах пересічних людей, що громада є зіпсованою і що в ній визнають за цінність лише хитрість, вправність та брутальність.