Що таке антична філософія?
- Автор: Адо Пьер
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Новий Акрополь
- ISBN: 978-966-97200-2-3
- Переводчик: Сергей Йосипенко
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Що таке антична філософія?». Краткое содержание книги:
Зрозуміло, що книга, написана з таких позицій, не обмежується викладом «поглядів» античних філософів: за улюбленим висловом її автора вона покликана не лише інформувати, а й формувати. Розповідаючи про античну філософію як історичний феномен, твір пропонує читачу авторське розуміння філософії і, що можливо є найважливішим, спосіб прочитання філософських (і не тільки античних) текстів.
Книга вперше презентує наукову спадщину видатного філософа-антикознавця українською мовою.
Втім, під впливом несвідомої притягальної сили Форми краси, говорить Діотима у «Бенкеті»[209], досвід кохання підноситиме від краси, яка є у тілі, до краси, яка є в душі, а потім — до тієї, що міститься в діях та науках, і аж до раптового бачення чудової та вічної краси, споглядання, аналогічного тому, яким посвячений насолоджується в Елевсинських містеріях[210], споглядання, що долає будь-яке висловлювання та дискурсивність, але породжує в душі доброчесність. Відтак, філософія стає досвідом переживання присутності. Від досвіду присутності коханої істоти піднімаються до досвіду трансцендентної присутності.
Ми говорили вище, що наука у Платона ніколи не є суто теорійною: вона є трансформацією істоти, чеснотою, а тепер ми можемо сказати, що вона є також чуттєвістю. Можна застосувати до Платона формулу Вайтгеда: «Концепт завжди просякнутий емоцією»[211]. Наука, навіть геометрія, є пізнанням, яке охоплює всю душу, яке завжди пов’язане з Еросом, жаданням, поривом та вибором. «Поняття чистого пізнання тобто чистого розуміння, — говорить також Вайтгед, — цілком чуже думці Платона. Час викладачів ще не наступив»[212].
Філософський дискурс Платона
До цього моменту ми говорили лише про усний діалог — такий, який повинен був практикуватися в Академії, однак про який ми можемо мати уявлення лише завдяки прикладам діалогів, які залишились у письмовій творчості Платона; багато разів ми цитували їх, використовуючи задля спрощення формулу «Платон говорить». Однак, цей зворот є дуже неточним, оскільки, у своїй письмовій творчості Платон нічого не каже від свого власного імені. Хоча раніше Ксенофан, Парменід, Емпедокл, софісти, Ксенофонт не позбавляли себе права говорити від першої особи, Платон дає говорити вигаданим персонажам у вигаданих ситуаціях. Лише в сьомому Листі він робить натяк на власну філософію, втім, описуючи її, скоріше, як спосіб життя, особливо наголошуючи на тому, що він не залишив жодного письмового твору на тему свого головного предмета занять, і що такого твору ніколи не буде, бо йдеться про знання, яке абсолютно не може формулюватися, подібно до інших видів знання, бо воно вибухає в душі того, хто довго і дуже близько знайомий з цією діяльністю та присвятив їй своє життя[213].
Можна запитати себе, чому Платон писав діалоги. Адже усний філософський дискурс для нього був вищим за письмовий філософський дискурс. Бо усний дискурс[214] невід’ємний від конкретної присутності живої істоти і справжнього діалогу, що поєднує душі, від обміну, у якому дискурс, як каже Платон, може відповідати на запитання, які порушують і на які відповідають самостійно. Відтак, діалог є персоналізованим, він звернений до певної особи і відповідає її можливостям та потребам. Як і у сільському господарстві, де потрібен час, щоб насіння визріло і дало паростки, тут потрібно багато бесід, щоб у душі співрозмовника зародилося знання, яке, як ми говорили, буде ідентичним чесноті. Діалог не передає готове знання, інформацію, співрозмовник здобуває своє знання власними зусиллями, він відкриває його сам, він мислить самостійно. Натомість письмовий дискурс не може відповісти на запитання, він є безособовим і претендує давати безпосередньо готове знання, яке не має етичного виміру, що його дає особиста участь. Справжнє знання існує лише в живому діалозі.
209
Платон, Бенкет, 210—212.
210
С. 90 — Елевсинські містерії — обряди, що відбувались в м. Елевсині, на честь богині родючості Деметри та її доньки Персефони. Участь в містеріях передбачала два рівня посвячення у таємниці. — Прим. перекладача.
211
Цитується А. Пармантьє: Parmentier A. La philosophie de Whitehead et le problème de Dieu. — Paris, 1968. — P. 222, n. 83: «Концепт завжди просякнутий емоцією, тобто надією, побоюванням, ненавистю, або ж твердим бажанням чи задоволенням від аналізу…»
212
Parmentier A. La philosophie de Whitehead… — P. 410, n. 131.
213
Платон, Лист VII, 341 с.
214
Платон, Федр, 275—277. Про невідповідності письмового закону та переваги царського слова див., також: Платон, Політик, 294 с—300 с.