Стежками холодноярськими. Спогади 1918 – 1923 років
- Автор: Дорошенко Михайло
- Год: 1973
- Язык: украинский
- Год: Накладом автора
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Стежками холодноярськими. Спогади 1918 – 1923 років». Краткое содержание книги:
На цій нараді от. Чучупака запропонував обрати головним отаманом всіх повстанських загонів отамана К.Блакитного. Всі однодушно погодились з цією пропозицією, на заступника обрано от. В. Чучупака-Деркача.
На закінчення наради головний отаман Блакитний виголосив патріотично — змістовну промову з попередженням і пересторогою бути всім пильними, а так само подякував за вибір і довір'я. На цьому нарада й закінчилася. Відпочиваючи в затишному лісі степовики чекали наказу щоб розпочати бойові акції і продовжувати визвольну боротьбу.
Червоні не дрімали. Розвідка донесла що із Черкас — Бужина вийшов відділ червоних в кількості до 1000 осіб, переважно ново-мобілізованих москалів. Рухались вони попід лісом Буда щоб захопити підлісні села. Дійшли до Трушівців а далі йшли в напрямку Медведівки й Чигирина.
Довідавшись про це повстанці добре приготовились і вже ждали на зустріч.
Під Медведівкою повстанці зустріли червоних смертельним вогнем з рушниць і скорострілів. Тяжко було червоним провадити наступ по піскуватих холодноярських дорогах, а ще тяжче було тікати по піску в лаптях. А тікати треба було не оглядаючись бо такого густого олов'я-. ного дощу із Медведівки вони не сподівались.
Повстанці здобули дещо возів з боєприпасами, та захопили кілька полонених. Були це виключно чужинці москалі. При допитах розповідали, що командири інформували їх немов би "хахли" воювати не уміють, що вони, мовляв боягузи, що від одного пострілу розбігаються хто куди встигне. У них замість зброївила, коси а то й зате-. сані кілки. А тепер ми переконались що нам "навралі, сволочі", — розчаровано бідкалися полонені.
Після цієї сутички з червоними Повстанча Рада вирішила зробити наступ на Черкаси. Головний от. Блакитний дав згоду, сили було досить і почалась інтенсивна підготовка до наступу. Соловій і Хмара не були призначені до участи в задуманому наїзду на Черкаси. Вони залишались в резерві для охорони холодноярського району.
Наступ на Черкаси відбувся, згідно пляну, вночі. Большивиків було вигнано з міста. Здобувши від червоних чимало воєнних припасів, повстанці повернулись до Холодного Яру, щоб відпочити і підготуватись до дальшої акції супроти червоних, От. Блакитний дав наказ перейти залізницю між Цибулево і Фундуклеївкою та очистити від червоних села, де оперують Бобринські та Ново-Миргородські відділи ЧеКа допомагаючи комуністичній владі “ викачувати " хліб та інші харчові продукти в українських селян. Награблений большевиками хліб вивозився на ст. Фундуклеївка та Кам'янку й відправлявся в Московщину.
Напередодні наступу полк. Соловій наказав Чутинцям та Чорколісцям бути готовими вночі до маршу. До кінноти Хмари мав долучитись відділ кінноти Степовиків під командою Чорного Ворона. Всі буди з цього задоволені й веселі.
Користуючись із нагоди, степовики попросили показати їм повстанця на прізвище Кібець, про якого в степах України вони чули багато легендарних оповідань. Була в тому й велика доля правди, бо холодноярський Кібець справді нападав на червоних, як хижий птах на курей, несподівано.
Отаман Хмара відрекомендував кіннотчикам Миколу Кібця — невеличкого росту чоловіка з великим носом та чорними, гострими очима. Веселий гомін покотився між вояцьким товариством, почулись і дотепи: "Маємо двох птахів "кібця" й "чорного ворона"… А два побратими з пташиними прізвищами, жваві й веселі подали один одному руки та обіцяли один другого боронити.
Призначеної ночі повстанці перетяли між Цибулево і Фундуклеївкою залізницю й прямували до сіл Рубаний Ліс та Івангород. По дорозі зустріли валку підвід, які везли вродподаток із Розумівки та Бовтижка. Валка супроводилась більшою охороною червоноармійців, яких повстанці роззброїли. Дещо з продуктів узяли собі, а решту підвід з вантажем завернули назад у села.
Повстанці помаршували далі на Захід і розтяглись по різних селах. Сотня, що нею командував сотник Д. зайшла до села Сентова, а звідтам пішла в напрямку Ново — Миргорода, пройшла де-які села й зупинилась у Красносілці. Туди повстанці теж наопіли вчасно, транспорт, навантажений збіжжям, готовий був відійти до збірного пункту. Головних збірщиків продподатку переловили, а решта, що ходила ще по селі, почула про повстанців, встигла втекти і приховатись.