Стежками холодноярськими. Спогади 1918 – 1923 років
- Автор: Дорошенко Михайло
- Год: 1973
- Язык: украинский
- Год: Накладом автора
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Стежками холодноярськими. Спогади 1918 – 1923 років». Краткое содержание книги:
Ворог з великими втратами відступив залишивши позаду купи трупів коней та ранених вершників.
Повернувшись на ст. Трепівку, червоні зупинились і почали упорядковувати свої частини. Тепер командир школи червоних старшин зрозумів, що з повстанцями воювати не так то легко, як йому здавалося, і він покликав собі на допомогу із ст. Знаменки нач. воєнкомату Ів. Курченка. Той зорганізував загін, в який ввійшла частина лотишів і приєднався до школи червоних старшин.
За кілька днів наступ червоних на Еграднівку повторився. Вже зрання вони почали обстрілювати село з гармат. За якийсь час силу вогню комунари збільшили і тоді в наступ пішла піхота. Зав'язався жорстокій бій. Коли на цьому відтинку було кілька забитих, а командир повстанців був поранений, оборонці села напружили всі свої сили й завзяття, щоб намарно своїх голів не скласти.
Після довгої і завзятої баталії, повстанці під натиском, хоч і не переважаючої кількісно, але добре озброєної ворожої сили» змушені були відступити в ліс Круглика та до ст. Цибулева. Еграднівку зайняли червоні.
Страшна була помста комунарів у повстанському селі. Довго не вгавав кривавий бенкет головорізів.
Катували винних і невинних. Били вікна, виламували двері в хатах, грабували все що було вартісніше і врешті підпалили село, якого гасити вже не було кому.
Найбільшу лють і жорстокість виявив начвоєнкомату, яничар Курченко. Він кожного, кого бачив, стріляв на міссці. Так " робітничо-селянська " влада московських варварів закріплювалась і розправлялась із непокірними українцями.
За кілька днів червоні, укріпившись в Еграднівці повели наступ на велике село Цибулево, яке за свій довгий вік пережило багато бурхливих подій. Бачило чимало кри-. вавих воєн, змагань, жорстоких розправ, чужинецьких нападів і розгулів. В своїх лісах Чуті й Чорному зберігало багато таємних сховищ. По дорозі з села на Водяну стояли й до моїх днів три дуби-велетні, на одному з цих дубів висів срібний дзвін, яким, за часів Козаччини, кошовий скликав товариство на нараду. Недалеко села, вище Яру була й могила, як казали, козака Мамая, але всі ці дорогі українському серцю, пам'ятки знищено москвинами.
Наступ на Цибулево червоні почали десь біля 10-ої години ранку. Перед наступом вони, за допомогою цибулівськнх яничар, розкинули по селі летючки, зі закликом здатися без бою, бо в іншому разі село буде знищене і мешканцям його буде гірше, як було в Еграднівці.
Селяни ж, не звертаючи уваги на заклики, продовж) ' вали свою працю в господарстві. Вони були майже певні, що оборонять село.
Одного дня червоні почали обстрілювати з гармат, били по Миколаївській церкві і по всьому селу, від посадки наступала піхота.
Першу атаку комунарів було відбито з засідок рясним вогнем і червоні відступили до посадки, а там залягли. Перестрілка продовжувалась до пізнього вечора. Потім, уночі до червоних прибуло підкріплення і ранок розпочався новим їх наступом. Червоні підійшли до залізниці і вздовж неї зайняли позицію, прикриваючись придорожніми кущами. Залізниця на цьому перегоні була зруйнована, дерев'яні мости спалені і навіть шпали розтягнені. Большевики припинили наступ на село і взялися за відбудову залізничного полотна. З Ерграднівки та інших ближчих сіл вершники зігнали все робоче населення до праці, і за три дні рух поїздів відновився.
Першою ластівкою прибув панцерник на якому большевики розмістили кілька гармат. Вслід за панцерником поїзд з червоноармійцями які зразу ж висипали з вагонів на поле лавою. Розпочався новий большевицький наступ в напрямку Цибулева. Большевики підійшли і захопили Мамаїв Яр, вулицю Лисівку біля залізниці та Пшенешнівку і розпочались грабити населення та палити мешкання. В цім наступі приймала вже участь і кіннота. Одна тачанка з кулеметом з розгону вскочила через міст в село аж до церкви і почали строчити по хатах, вікнах і дворах. За тачанкою низами сунула піхота.
Повстанці принишкло ховалися в засідках щоб заманити в село більше ворога і потім оточити. Кіннота школи червоних старшин вичікуючи не вступала в село.
Коли большевицька піхота зайшла в село командир Сидір Вусенко дав сигнал повстанцям відкрити вогонь. Сипнули численні постріли і большевики в паніці кинулись тікати. Вбитими й раненими стелилися вулиці, кінь один ранений в тачанці впав, тачанка перекинулась і большевики з тачанки кинулись тікати залишивши кулемет.