Стежками холодноярськими. Спогади 1918 – 1923 років

Побачивши таке нещастя, повстанські частини, що були в лісі Чуті і в Гутницькій, пішли в наступ на Княжу та йприпинили там кривавий бенкет комунарів. Врятувалося пара сот населення. Вбито було 4-х курсантів, а три дісталися до полону.

Заходило сонце і червоні відійшли, залишивши скривавлене й пограбоване село. Кіннота школи червоних старшин з латишами, обвантаживши своїх коней награфленим у селі добром, бундючно поверталися в Еграднівку на відпочинок, та підготовку до нових кривавих дій.

При цій жорстокій розправі було 122 вбитих, в більшости хлопці — підлітки та жінки. Плач і смуток огорнув усе село: рідко де була хата, що не мала б небіжчика а то й двох.

Та не дивличись на це, військові події боротьби з окупантом розгортались далі. Соло Цибулево з Горбенком далі трималося непереможним, заволодіти ним большевикам було тяжко і вони його обминали.

По якомусь часі червона кіннота вступила в село Верешаки. Туди ж прийшла й запасна частина зі ст. Бобринської і тут отаборилась.

Штаб повстанців передбачав, що червоні готують наступ на с. Цвітну. Так воно і сталося. Щоб оборонити це село та не допустити до плюндрування й інших сіл та мордування невинної людности, як то сталося в Красносіллі /Княжеві/, штаб повстанців скликав ширшу нараду.

На цій нараді крім повстанських провідників із сіл, були й полк. Соловій та Хмара. При обговоренні ситуації, бралося під увагу, що коли червоні будуть наступати на Цвітну, то напевно не обминуть і с. Бурякова. От. Хмара пропонував щоб повстанська лінія оборони була перед селами, натомість Штиль вніс пропозицію аби оборонну лінію мати під лісами. Мотивував він це тим, що треба їм бути обережними, з огляду на недостатню тут силу повстанців у порівнянні до сили 1 озброєння червоних. От. Хмара однак настоював на обороні сіл, щоб не допустити до того, шо сталося в с. Красносіллі, а партизани, мовляв, боронять ліси та себе в них.

Рішено було не творити оборони в селі чи під селом, щоб не наражати сіл на кровопролиття і руїну.

Плян оборони був остаточно усталений: повстанці були готові дати відсіч червоним, що й далі стояли у Верещаках. Спокійний їхній тут постій наводив повстанське командування на думку, що червоні чекають якогось підкріплення. Старшина О.Дядюра навіть твердив що таке підкріплення у Нерещаки вже прийшло.

— Можна сподіватися, що завтра червоні почнуть на нас і на Цвітну наступ, — додав Хмара, На цьому ширша нарада повстанців закінчилася.

Минув тиждень після Красносільських подій і червоні почали на Цвітну наступ.

Першу їх атаку було відбито і комунари повернулися до Верещаків. Звідси почали наступ на невелике село Бурякове. Йшли вони широкою балкою розгорненим фронтом. Командир повстанців Штиль, який був на цьому відтинкові, не повідомивши штаб відступив і цим створив вікно для ворожого прориву на правому фланзі повстанської оборони. Червоні кинулись у цей прорив, а селяни перелякалися, створили паніку, крики і в замішані почали тікати до лісу. Це небезпечне становище врятував Дядюра, що своєчасно помітив помилку Штиля і наказав частині повстанців із засідки в лісі йти в наступ на ворожу лінію. Червоні були відбиті. Тікаючи, вони наткнулись на засекречений відділ Хмари який зустрів їх густим вогнем із кулеметів. Червоні в паніці кинулись назад, в безладді розбігалися, тікали і всюду натрапляли на вогонь повстанців з скорострілів та рушниць. І напевно б всі большевики лягли б тут трупом аби не затявся в повстанця окоростріл. Червоні побачили свою поразку і кинулись відкритою дорогою до с. Верещак.