Стежками холодноярськими. Спогади 1918 – 1923 років
- Автор: Дорошенко Михайло
- Год: 1973
- Язык: украинский
- Год: Накладом автора
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Стежками холодноярськими. Спогади 1918 – 1923 років». Краткое содержание книги:
В цій бойовій сутичці повстанці втратили тачанку, пару коней, кулемет і двох кулеметчиків.
Втрати червоних складалися: 21 вбитими, 8 полонених, між якими знайшлося два місцевих зрадники і два Елисаведградських жидки.
З чела Бурякови червоні вбили 19 селян які почали в паніці утікати за відступаючим Штильовим.
Після бою відбулась нарада повстанців. Командири що були на дальших відтинках фронту в нараді участи не брали. Штиль також не прибув і ніхто не знав що з ним сталося. Дядюра оповів про самовільне залишення поля бою і визначеного місця Штилеві в час бою за Вуряківку.
— Для мене Штиль не зовсім зрозумілий, — мовив Хмара. Штиль був зв'язковим до холодноярських повстанців від Степової дивізії отамана Блакитного і в холодноярців був не досить знаний, а тому його відсутність були особливо в підозрі та непокоїла Хмару і Соловія. Чи не шпигун він?
Залізняк радив бути більш обережними з новоприбуваючими бо, комуністи напевно будуть намагатись відсилати в наші ряди своїх шпигунів та провокаторів. Зайшла мова і про загальну ситуацію в Україні а на фронтах її бо-. ротьби за державність зокрема. Інформував Батько Халявка В:
— На польському фронті затишшя, можливо перед бурею… В ситуації яка зараз існує, можна передбачувати що наше майбутнє, мабуть, буде не дуже щасливе, — говорив сумно Батько. — Надходить осінь, нам слід думати й про зиму. Очевидно, нам і далі доведеться триматися в лісі бо селами все більше і більше опановують большевики. Повстанців ми маємо багато, але боєздатність наша не велика. Нам бракує зброї й амуніції. На мою думку доцільнішим буде зредукувати наші ряди, розійтись частково, приховатись до слушного часу влившись непомітно до загального життя краю. Треба про це розповісти кожному повстанцеві, — пропонував батько В. Халявка.
Цю пропозицію поважно й довго обговорювали провідники з повстанцями 1 мало хто був проти.
А тим часом відділ школи червоних кіннотчиків, що прийшов був зі ст. Бобринської на допомогу, відійшов із Верещак до Олександрівки, а відділ школи червоних старшин кінноти повернувся до Зінов'євська і вже більше не брав участи в боях з повстанцями. Очевидно не було военної рації наражувати школу на деморалізацію в свавільнім розгулі по безборонних українських селах і на поважні втрати в людях, які завжди бувають в умовах партизанської війни.
На деякий час настав спокій. Ліси, яри й околишні села большевики обминали. Цей час, неофіційного спокою, використопувала кожна сторона на підготовку і зміцнення своєї босздатности. Повстанці виробили плян окремих нападів та оборони. От. Хмара взяв на себе обов'язок запровадити між повстанцями дисципліну, постійну бойову готовість. Повстанці поважали Хмару за його поводження з людьми. За його наказом відділи рано й увечорі ставали до строю на повірку, обговорення внутрішніх справ та на молитву.
Одного грізно — непевного дня всі холодноярські відді-. ли зібралися на віче. На широкій, зеленій прогалині рівні йстрункі ряди повстанців утворили чотирикутник, в центрі якого стояло старшинство.
Після загальної молитви " Отче Наш " до повстанців промовив от. Хмара, Він передав присутнім постанову Повстанської Ради про редукцію повстанчих лав з огляду на замирення, що настало на большевицько — польському фронті. Воно дало большевикам вільну руку зосередити свої сили на боротьбу з повстанським рухом в Україні, — інформував Хмара.
— До цього незавидного стану, — продовжував свою промову отаман, — долучаються ще й труднощі, які нам несе наближення зими. А нам і надалі доведеться триматися лісів. Хоч і зі зменшиними відділами, але наша боротьба буде продовжуватись — або переможемо, або згинемо. Боротьба буде нерівна, вимагатиме міцної волі духа і великих жертв, хоч ми й хотіли б мати найменше зайвих жертв.
Повстанці уважно й напружено слухали промову свого улюбленого отамана.
— Нехай же кожний подумає, — звернувся Хмара до повстанців, — хто має тверду волю і бажає битись далі, нехай лишається з нами в лісі, а хто хоче, може відійти та непомітно включитись до сільського чи робітничого життя, пам'ятаючи про слушний час і своїх побратимів-холодноярців. Отже, хто мас замір демобілізуватися, виходьте зрадів.