Книга пригод 3
- Автор: фон Додерер Хаймито, Франс Анатоль
- Год: 1995
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Александр Терех
- Жанр: Европейская старинная литература
Электронная книга - «Книга пригод 3». Краткое содержание книги:
СКОТТ ВАЛЬТЕР. Два гуртоправи
ІРАСЕК АЛОЇС. Тчевське вогнище
РААБЕ ВІЛЬГЕЛЬМ. Чорна галера
ПРЕМЧАНД. Саті
МЕЙЄР КОНРАД-ФЕРДІНАНД. Плавт у жіночому монастирі
ФРАНС АНАТОЛЬ. Чудо зі скнарою
ЙОВКОВ ЙОРДАН. Індже
ПО ЕДГАР АЛЛАН. Провалля і маятник
АСЕВЕДО ДІАС ЕДУАРДО. Бій у руїнах
АЛАРКОН ПЕДРО АНТОНЮ де. Офранцужений
ГАРДІ ТОМАС. Троє незнайомців
ДЖЕКОБС ВІЛЬЯМ. Чорний кіт
ДОДЕРЕР ГАЙМІТО фон. Подвійна брехня, або Антична трагедія на селі
ДОЙЛ КОНАН АРТУР. «Лев'яча грива»
ІБАНЬЄС ВІСЕНТЕ БЛАНКО. Подвійний постріл
Одне слово, чорна галера була не марево й не почвара, а судно з дерева й заліза, і команда його складалася не з сонмища духів. Істоти з плоті й крові дерлися на щогли, напинали вітрила, заряджали фальконети, підпалювали ґноти й брали на обордаж ворожі судна, несамовито викрикуючи:
— Краще турок, аніж піп!
Про чорну галеру точилися розмови на майданах і в провулках великого торгового міста Антверпена, і кожному сусідові кортіло почути подробиці про те, як уночі голландці висадили в повітря таке прекрасне веслове судно «Непорочне зачаття».
І знов поволі настав вечір; із Шельди піднявся густий туман і повив усе місто. На антверпенській набережній крізь туман мерехтіли червонуваті вогні, із снастей на галіоні «Андреа Доріа», що стояв на якорі під самісінькими міськими мурами й будинками, скапували краплі води. На палубі ходив туди-сюди, загорнувшись у плащ, капітан Антоніо Валані, молодик років тридцяти. Річкові хвилі, тихо плюскочучи, омивали корпус його судна, а з боку набережної та міста ще долинав глухий гомін збудженої юрми.
Капітан саме став і задивився на міські вогні, що блимали над мурами, коли це до нього підійшов його лейтенант Леоне делла Рота, його товариш дитинства із strada Guilia[22], й поклав йому на плече руку.
— Про що думаєш, Антоніо?
Капітан трохи не злякано перевів на нього погляд.
— А, це ти, Леоне! Ну, ти приніс із міста якісь вісті?
— Приніс, але, на жаль, дуже погані. Вони надійшли до адмірала з форту Ліфкенгек. Те, що нібито сталося минулої ночі, — таки правда. «Непорочне зачаття» вхопили чорти, судно з командою й усіма манатками пішло на дно. Тільки один юнга й урятувався — доплив на порожній бочці до форту Бате. Єретики страшенно раділи, а голландські жінки — до речі, огидні, жахливі створіння, Антоніо! — висушили, обігріли хлопчину й прислали з диявольським привітом сюди, до його превосходительства губернатора. З ним балакали нагорі, у фортеці. А до нас, мабуть, скоро надійде звістка від адмірала.
— Дай Боже! — вигукнув капітан «Андреа Доріа» й розгнівано тупнув ногою по палубі. — Леоне, я цього довше не витерплю — стояти отут на якорі й бити байдики!
— Бити байдики?! — засміявся лейтенант. — Присягаюся прекрасним Венериним тілом, я б так не сказав. Я гадав, що ми, поки стояли тут, аж ніяк не гаяли марно часу. Прокляття, я ж дістав славну перемогу, завоювавши оту гладку сеньйору з таверни «Герб Алькантари»! Хіба ні, Антоніо?!
— Ти ще надто легко сприймаєш життя, Леоне! — зітхнув капітан.
— Отакої! — засміявся лейтенант. — Та кинь скиглити, друже, і не співай мені цих пісеньок! Ох, не зітхай так жалісно й не відводь убік очей. Поглянь краще, куди показує мій палець, — он туди, бачиш отой вогник за міським муром, отам, у наріжному вікні? Простеж за моїм пальцем — бачиш? Отож-бо, Антоніо, Антонелло! Ох, капітане, капітане, а хто там живе? Скажи, хто засвітив той вогник? Чи не найсолодше створіння, що його будь-коли народжувала ця гіперборейська земля — я б навіть сказав, це гіперборейське болото — відтоді, як тут ідуть дощі, а йдуть вони, здається мені, вже дуже давно? Ха, чи не ти, Антоніо Валані, капітан цього чудового галіона, душею й тілом попав у полон до двох блакитних оченят та білявих кіс bella fiamminga?..[23] Знову зітхаєш? Ох, Антоніо, Антоніо, присягаюся нашою любою Цітерою[24], ти все ж таки не чоловік, а ганчірка!
Капітан роздратовано відвернувся й кинув:
— Ет, дай мені спокій, Леоне! Йди до своєї гладкої сеньйори. Відпускаю тебе на цілу ніч, аж до перших півнів, аби лиш позбутися тебе й твого зухвалого язика. Йди собі, прошу тебе, йди і не муч мене своїм безтурботним настроєм. Повір, мене тішить твоя весела вдача, твоя життєрадісність, але дай же й мені побути на самоті, якщо ти мені товариш. У мене в голові така плутанина!
— Антоніо, — промовив лейтенант уже серйозніше, — Антоніо, слово честі, я не хотів тебе мучити. Нехай гладка хазяйка «Герба Алькантари» жде собі й виглядає за двері скільки завгодно, нікуди я не піду. Чорт забирай, скажи, carissimo[25], що з тобою? Признайся мені, що тебе так пригнічує? Це не лиха звістка з Західної Шельди, ні! Невже те, що я прийняв за жарт і з чого сміявся, — правда? Ти таки попався в тенета білявої чарівниці?
Капітан Антоніо, нічого не кажучи, тільки глибоко зітхнув, а Леоне повів далі:
— І вона повелася з тобою жорстоко? З тобою, улюбленцем усіх жінок на strada Balbi та інших вулицях, вуличках і в провулках нашого рідного міста, нашої Genova superba?[26] Присягаюся володаркою пристрастей, це заслуговує покари, якнайсуворішої! О, ця знадлива дикуночка!.. Антоніо Валані, начальнику мій і товаришу, я ладен служити тобі шпагою, серцем і головою! Що ж нам діяти, як здобути для тебе те чарівне дитя?
22
Вулиця Гуїлья (іт.).
23
Красуні-фламандки (іт.).
24
Цітера — інше ім'я богині кохання Венери-Афродіти.
25
Друзяко (іт.).
26
Прекрасної Генуї (іт.).