Книга пригод 3
- Автор: фон Додерер Хаймито, Франс Анатоль
- Год: 1995
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Александр Терех
- Жанр: Европейская старинная литература
Электронная книга - «Книга пригод 3». Краткое содержание книги:
СКОТТ ВАЛЬТЕР. Два гуртоправи
ІРАСЕК АЛОЇС. Тчевське вогнище
РААБЕ ВІЛЬГЕЛЬМ. Чорна галера
ПРЕМЧАНД. Саті
МЕЙЄР КОНРАД-ФЕРДІНАНД. Плавт у жіночому монастирі
ФРАНС АНАТОЛЬ. Чудо зі скнарою
ЙОВКОВ ЙОРДАН. Індже
ПО ЕДГАР АЛЛАН. Провалля і маятник
АСЕВЕДО ДІАС ЕДУАРДО. Бій у руїнах
АЛАРКОН ПЕДРО АНТОНЮ де. Офранцужений
ГАРДІ ТОМАС. Троє незнайомців
ДЖЕКОБС ВІЛЬЯМ. Чорний кіт
ДОДЕРЕР ГАЙМІТО фон. Подвійна брехня, або Антична трагедія на селі
ДОЙЛ КОНАН АРТУР. «Лев'яча грива»
ІБАНЬЄС ВІСЕНТЕ БЛАНКО. Подвійний постріл
Про що ще розмовляли капітан і його лейтенант, ніхто не знає, бо слова їхні потонули у вигуку вахтового біля трапа. На березі пролунав барабанний дріб, спалахнули смолоскипи, зблиснула зброя. Прибув адмірал Федеріко Спінола, щоб поглянути, як ідуть справи на «Андреа Доріа» та інших суднах його флоту під антверпенськими мурами. Адмірал був, як уже встигли завважити Антоніо й Леоне, поквапившись йому назустріч, у препоганому настрої. Він важко, з лютим виглядом ступав у колі своїх капітанів, що зібралися на борту «Андреа Доріа». Після невдалого бою минулої ночі на душі в нього було тяжко. Якщо так піде й далі, то діло виявиться зовсім не таким вигідним, яким воно уявлялося на пергаменті, в угоді, що під нею дон Філіпп Третій Іспанський поставив над підписом генуезького дворянина своє «Yo el rey»[27].
— Забирайтеся всі геть! — розлючено кричав дон Федеріко на своїх капітанів. — Зараз же виходьте в море й піймайте ту кляту чорну галеру! Прив'яжіть усю команду до своїх рей, кат би забрав ваші душі! Чотирьом галерам, які тут іще стоять, завтра на світанку знятися з якоря! Чуєте, signori?[28] «Андреа Доріа» залишиться поки що тут і ждатиме подальших розпоряджень. Чуєте, панове з галер, — завтра вранці! Командувач у Слуїсі вже дістав наказ теж вийти з усіма вільними суднами в море. Чорну галеру!.. Приженіть мені чорну галеру, або диявол… — І адмірал, проковтнувши решту фрази, важко рушив знов до трапа, а капітани корчили гримаси й поглядали то один на одного, то на адмірала.
— Diavolo, оце іспанський перець!.. Про таку роботу легше балакати, ніж її робити!.. То як, панове? Чорну галеру!.. Вчора ви, здається, повісили свого кока, Франческо?.. Слуїс… Спінола!.. Чорна галера!..
Так кричали навперебій капітани на борту «Андреа Доріа», поки нарешті один по одному розійшлися, щоб підготуватися до завтрашнього виходу в море.
Минуло ще багато часу, перше ніж Антоніо Валані й Леоне делла Рота лишились на верхній палубі знов самі.
— Отже, всі відпливають, а ми зостаємося тут? Теж непогано! — промовив Леоне. — Тоді самі влаштуємо лови, Антоніо. Та спершу ходімо в таверну. Ти повинен розказати мені все-все про свої взаємини з тою чарівною фламандкою.
— Ні вже, Леоне, дай мені спокій!
— Е ні, ти не можеш і не повинен мовчати. Я хочу тебе вилікувати, carino[29]. Від таких недуг я добре вмію зцілювати. Одному я вже поміг, тепер черга твоя, Тоніно.
Капітан неохоче дав забрати себе з судна. Похмуро ступав він за своїм лейтенантом антверпенськими вуличками до таверни «Герб Алькантари», де гладка хазяйка закохалась у веселого Леоне делла Роту й де її любий мав безплатний стіл і… безплатну ночівлю завжди, коли мав бажання. А бажання він мав частенько.
ЯН І МІГА
Другого вечора в одному з високих будинків із гостроверхим дахом за міським муром на антверпенській набережній сиділа біля невеличкої лампи вбрана в усе жалобне Міга ван Берген, дочка колись вельми багатого й шанованого купця Міхаеля ван Бергена, про якого тепер можна сказати: Supremum diem obiit senex et pauper[30].
П'ятнадцять — двадцять років тому назва фірми «Ван Берген і Норріс» лунала в кожного у вухах, немовби брязкіт щойно викарбуваних золотих монет, що їх висипають із повного мішка. Ця фірма представляла один із найбагатших домів багатого Антверпена. Її судна плавали на всіх морях, її крамниці були повні коштовних Скарбів з Індії та Америки, а в її конторі працювали десятки старанних писарів. Так, двадцять років тому вам досить було тільки спитати на біржі чи в торговому домі Остерлінгів, великому ганзейському складі, про фірму «Ван Берген і Норріс», і ви одразу дістали б найдокладнішу відповідь.
Але Йоганн Геердес Норріс уже давно помер, а два тижні тому в Антверпені на той світ услід за ним пішов і колишній його компаньйон — тепер уже, по суті, жебрак.
І нині, якщо спитаєте на біржі чи в торговому ганзейському домі про «Ван Берген і Норріс», то вас, певно, не раз попросять повторити назву фірми, а тоді заперечливо похитають головою. Хто ще пригадує фірму «Ван Берген і Норріс»? Тільки дуже старі купці та маклери.
Як же так сталося?
Відповідь на це запитання знайти неважко. Коли торговий дім «Ван Берген і Норріс» був у сяєві слави, за антверпенськими мурами жило двісті тисяч чоловік; а тепер від них лишилося тільки вісімдесят тисяч. Вам цього мало?
27
«Я король» (ісп.).
28
Панове (іт.).
29
Друже (іт.).
30
Всевишньому слугує старий і вбогий (латин.).