Книга пригод 3
- Автор: фон Додерер Хаймито, Франс Анатоль
- Год: 1995
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Александр Терех
- Жанр: Европейская старинная литература
Электронная книга - «Книга пригод 3». Краткое содержание книги:
СКОТТ ВАЛЬТЕР. Два гуртоправи
ІРАСЕК АЛОЇС. Тчевське вогнище
РААБЕ ВІЛЬГЕЛЬМ. Чорна галера
ПРЕМЧАНД. Саті
МЕЙЄР КОНРАД-ФЕРДІНАНД. Плавт у жіночому монастирі
ФРАНС АНАТОЛЬ. Чудо зі скнарою
ЙОВКОВ ЙОРДАН. Індже
ПО ЕДГАР АЛЛАН. Провалля і маятник
АСЕВЕДО ДІАС ЕДУАРДО. Бій у руїнах
АЛАРКОН ПЕДРО АНТОНЮ де. Офранцужений
ГАРДІ ТОМАС. Троє незнайомців
ДЖЕКОБС ВІЛЬЯМ. Чорний кіт
ДОДЕРЕР ГАЙМІТО фон. Подвійна брехня, або Антична трагедія на селі
ДОЙЛ КОНАН АРТУР. «Лев'яча грива»
ІБАНЬЄС ВІСЕНТЕ БЛАНКО. Подвійний постріл
Та загляньмо в недалеке минуле!
Це було двадцятого серпня нещасливого тисяча п'ятсот вісімдесят п'ятого року. Того дня протестанти відправляли в соборі свою останню божу службу. Після угоди про капітуляцію, що її місто уклало з могутнім узурпатором, принцом Александром Пермським, другого дня святинею Божої Матері, яка так довго була в руках єретиків, мав заволодіти католицизм. Той день двадцятого серпня був урочистий, незвичайний; протестантський священик востаннє проказав проповідь, змовкли звуки протестантського органа. Запала глибока тиша; люди сиділи, похиливши голови, й нишком, ревно молилися. Отоді все й почалося: пролунало чи то зітхання, чи то притлумлений крик люті, що луною покотився по собору. То був крик болю й зачаєного гніву! Всі загомоніли, посхоплювалися на ноги й несамовито, стрімголов кинулись до церковної брами та до високих порталів, що їх уже зайняла католицька частина населення.
Тріумф і поразка!
Ченці всіх орденів — одні глумливо посміхаючись, інші погрозливо суплячись, — поздіймали над головою чотки й переможно посунули назустріч приниженим єретикам, що стиха плакали або гучно виказували обурення.
Чи давно ченці самі мусили уникати цих-таки єретиків, які викрикували: «Papen uyt! Papen uyt! Геть попів! Геть попів!»
Отак міняється в людей доля, так чергуються в боротьбі ідей тріумфи й поразки.
Двадцятого серпня торговий дім «Ван Берген і Норріс» був іще могутній і поважаний, а двадцять сьомого серпня фірми вже не стало. Александр Фарнезе надзвичайно пишно в'їхав до захопленого Антверпена; Йоганн Геердес Норріс покинув його з десятирічним сином та багатьма іншими людьми, які не хотіли терпіти іспанського панування, а Міхаель ван Берген зостався із шестирічною донькою в місті. Кожен із компаньйонів учинив відповідно до своєї вдачі — і мужній, запальний Норріс, і боязкий, м'якосердий ван Берген. Перший упирався долі скільки міг і відступив, програвши боротьбу в одному місці, щоб узятися до неї в іншому. А другий схилився перед обставинами і мовчки терпів те, чого не міг змінити.
Та це було давно, і наші герої тепер — не Геердес Норріс та Міхаель ван Берген, а Ян Норріс і Міга ван Берген, діти власників знаменитої колись фірми.
В якому ж страшному, спустошеному й моторошному світі народилися ці двоє бідолах! Скільки разів близький і далекий гуркіт гармат уривав колискову пісню їхніх матерів! Скільки разів батьки мусили зсаджувати з колін свого синочка або донечку, бо тривожні удари дзвонів закликали їх на міські вали чи до ратуші!
Безталанні маленькі створіння!.. Зроду вони не бавилися безтурботно в тінистих лісах та на зелених лугах, як інші діти, що народилися за щасливіших часів. Зроду вони не мали змоги сплести собі віночка з блакитних волошок чи з червоних польових маків, що цвітуть десь на межі.
У лісах шастали загони католицького короля, дикі натовпи лісових гезів та безправних, нещасних волоцюг з усієї Європи.
На зелених лугах напинали шатра й намети іспанські полки, юрмища німецьких, англійських, французьких, італійських найманців, воїни з провінцій, слуги принца Оранського.
Під кінськими копитами та ногами численних військ гинули хлібні ниви, і не встигали на них ні дозріти золоті зерна, ні зацвісти червоні та блакитні квіти.
Де можна було знайти мирний клаптик землі у цьому затоптаному куточку планети, що його іспанський король назвав своєю власністю?
Бідолашні діти грались у вузеньких, темних антверпенських завулках, за високими міськими мурами, фортечними валами та вежами Пачіотті. Але й тут вони почувалися непевно, й тут їм часто загрожувала небезпека. Нерідко городянам доводилось обертати свої будинки у в'язниці, в які вони самі себе замикали, щоб захиститися від лиха надворі.
Зовсім інакше, радісніше, ніж решта дітей, мали дивитися на світ ці двоє. Але похмурі холодні хмари, що нависали тоді над країною, задушили й знищили поодинокий радісний квіт у їхніх душах ще в пуп'янку.
Скільки разів Ян і Міга, виглядаючи під час тривалої облоги принца Пермського з вікон, де вони розставляли строкатих своїх ляльок та звірят, бачили на вулиці страшні картини війни!
Колись Ян і Міга мали побратись — так домовилися між собою їхні батьки й матері ще тоді, як існувала могутня фірма «Ван Берген і Норріс». Та коли місто підписало з принцом Александром угоду про капітуляцію, Ян Геердес Норріс у думці розірвав шлюбний контракт свого сина з дочкою компаньйона Міхаеля ван Бергена. Дружини обох власників фірми на той час уже лежали в могилах.