Дівчата зрізають коси. Книга спогадів
- Автор: Подобна Євгенія
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Люта справа
- ISBN: 978-617-7420-39-1
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Дівчата зрізають коси. Книга спогадів». Краткое содержание книги:
Ці історії було записано з листопада 2017 до липня 2018 року воєнною кореспонденткою Євгенією Подобною.
Збірник спогадів “Дівчата зрізають коси” підготовлено в рамках проекту Українського інституту національної пам’яті “Усна історія АТО”.
Зараз, кілька років потому, на багато речей дивишся вже по-іншому. Думаю, якби ми таки закріпилися влітку 2014-го в Спартаку — аеропорту б не було. А взяти Спартак і тримати його було цілком реально. Але натомість нас чомусь відправили в Іловайськ.
17 серпня о третій ранку оголосили повне шикування. Порядка 200 людей поїхало тоді. Усе якось одразу пішло косо-криво. До цього жодного разу такого не було. Пробивалися колеса, ламались машини, хтось труївся, хтось запізнювався. Ми їхали через Оленівку, Докучаєвськ. У Докучаєвську люди дуже агресивно на нас реагували, це дуже запам’яталось. Зупинились у Кутейниковому, там було багато розбитих будинків. 18 серпня ми їхали через Грабське. Там біля багатоповерхівок валялись тіла сєпарів, що вже розкладалися, спалений танк… Вже надивились наче багато всього — і тіл, і техніки спаленої, але тут дискомфорт такий був… наче «чуйка»…
Часто згадую одну жінку — ми в Кутейниковому пішли в магазин — «Філін», я і «Масяня» — купити цигарок. І вона каже: «В нас тут є люди, які підтримують ту сторону. Може, ви наведете порядок. Я готова вам допомогти, чим зможу». І місцеві це чули. Боюсь подумати, що зараз з нею… Взагалі що ближче до кордону — то гірше до нас ставилися місцеві, вони були настільки накручені проти нас — пропаганда там добре зробила свою справу.
В Грабському нам дали наказ закріпитися на переїзді. По нас почали працювати міномети, ми перейшли на Кобзарі. Якось виникало відчуття часом, що нас наче заманюють у місто, бо міни весь час лягали за нами. Ми пересунемось — вони знову обстрілюють, і знову все лягає за нами. І так ми зайшли в Іловайськ 18-го ввечері. Там була зведена рота під командуванням «Апіса», перша штурмова розміщувалась. Я мала там пробути буквально добу, але затрималась на 12. У той день я не захотіла спати в школі, де наші розмістилися, от не знаю, чому. Залишились у машині ночувати. А вранці — перший страшний обстріл.
В Іловайську дуже прямі вулиці. Вони проглядаються ідеально. Семен дав наказ зайняти школу за пішохідним мостом у місті й закріпитись там. А ми почали шукати дорогу, якою могла б зайти техніка з правого боку Іловайська. Було нас тоді дванадцятеро. Дивлюся — їде «дев’ятка» «Нива», з кулеметами, автоматами. Частина наших пішли в дозори, а ми стоїмо і дивимось, хто це такі… Проїжджають повз, дивляться на нас, ми — на них. Я ще дверцята зачиняю, щоб вони проїхали, один з них киває, мовляв, дякую. А потім бачу, а на їхній машині написано «Оплот», я навіть не зорієнтувалась, що це… Передаємо по радєйці: «якийсь «Оплот» проїхав». А у відповідь — мати: це ж вороги! Отаке там було — повна плутанина і хаос.
Потім була зачистка депо. Полонений був один цікавий, словак. Одягнений — наче на сафарі приїхав, але ідейний. Тоді ж почалися втрати — «Шульц», «Скіф»… Біля АТБ працював ворожий снайпер. Шикарно працював. Стріляв у шию. Одного підстрелить, інший біжить рятувати — він «знімає» наступного… Ми спустились у підвал. Там повно людей, і у всіх паніка: «Нас прийшли бандерівці вбивати». Вони були не те що погано налаштовані — у людей був просто нереальний страх перед нами. Ми виводили їх, перевіряли про всяк випадок — раптом між цивільних затесався хтось з бойовиків — і відпускали. А вони чекали, що ми їх розпинатимемо… Хаотичні бої були. Хтось із кущів вискочив, відкрив вогонь і сховався десь. А ти стоїш і не знаєш, куди стріляти. І перші дні в Іловайську були такі.
Зі «Скіфом» ми часто про мову дискутували, він був дуже ідейним україномовним, а я — російськомовна. В нього був дико заразливий сміх. Чудова людина була. Ми тоді стояли біля школи вже. Завели полонених, пораненим надають допомогу, а тут виносять «Скіфа», мертвого… Шок. Дехто з поранених помирає… Наступної ночі — жахливий обстріл. Запустили ліхтарі, й було світло, як удень, — такого не забудеш. І почалося — «Гради», міномети… «Філін» загнав нас у погріб. Вилізли — згоріла техніка, знову поранені. А потім стало відомо — вихід з Іловайська неможливий.