Замах (Щось краще за смерть)

Коли Леонід прочитав у емігрантських газетах повідомлення про проведену урочистість, то переконався, що це справді був Мирослав Заремба. Звичайно, жодного фото, на якому він би був, опубліковано не було, та це не так уже й важливо, бо декотрі Леонідові знімки вдалися таки непогано. Особу, про яку тепер знав, що це Заремба, на них можна було розпізнати. Та Борис був далеко не задоволений, коли на сильно збільшеній фотографії побачив Мирослава Зарембу в оточенні інших націоналістів. Те, що пропущено такий шанс, розлютило його, а сам факт, що розшукуваний роками Заремба наважився і таки з'явився перед громадськістю, сприйняв як особисту образу, як глум. Зрештою, промова, яку Заремба виголосив, це засвідчила. У Леоніда склалося враження, що у Москві і Карлсгорсті це спом'янули міцними словами. Він мусив нарисувати розташування могили та місця, де стояли під час урочистості присутні. Борис не переставав тарахкотіти про пропущений шанс.

— Бомба, — сказав він, — добра бомба сповільненої дії, і ми б їх пристукнули одним ударом. Її можна було б там установити?

Він повернув свою масивну монгольську голову до Леоніда і пронизав його поглядом.

— Установити, мабуть, можна.

Пригадався полиск чорного пам'ятника з масивним хрестом угорі і скромніші надмогильні плити обабіч.

— Якби це зробив спеціаліст, та ще заздалегідь... Їхня служба безпеки виявилася досить активною...

«Така небезпечна робота не по мені»,— подумав Леонід.

— Але у вибухівці сповільненої дії великого сенсу не було б. Навіть коли б вона вибухнула і під час урочистості. Хіба що в момент покладання вінка та його виступу, коли він стояв біля могили. Заремба стояв ось тут, майже крайній у великому півколі, утвореному присутніми довкола могили. Щоб бути впевненим, що пристрій вибухне в момент, коли він підійде до могили, треба було б мати пристрій з дистанційним детонатором, що теж...