Замах (Щось краще за смерть)

— А ви ні?

— Я ні, — лише відповіла Гедвіг, і йому не вистачило духу. Вона знала про це набагато менше від нього, просто йому не стало духу. Якщо бути відвертим з самим собою, то знав, що мусить з нею порвати, але він уже без неї не міг. Після тієї розмови з Борисом він декілька тижнів Гедвіг уникав. Він зателефонував до неї і сказав, що іде у відрядження. З міркувань безпеки він знову почав зустрічатися з Ільзою з Кепеніка. Це була малоцікава дівиця, банальна, яка хотіла прибрати його до своїх рук. Він зробив це, щоб замести будь-який слід до Гедвіг, який міг би поставити під загрозу їхні стосунки або, можливо, і її саму. Проте Ільза остогидла йому настільки, що він аж утішився, коли Борис дав йому зрозуміти, що знайомство з нею небажане. Політичних причин не подавали. Дівчина з Ляйпцига тим часом уже заручилася з якимсь чехом. А Ільза виявилася кокоткою, так запевнив його Борис. Це останнє більш-менш відповідало дійсності, хоч не настільки, як це твердив Борис, а перше, можливо, і було правдою. Отож, жодних політичних закидів, а звичайні заперечення, через які знайомства робилися небажаними. Це не стимулювало Леоніда розпочати поки що розмову про Гедвіг, політичних заперечень, очевидно, не буде, але якісь таки знайдуться. Борис стримав слово і справді познайомив його з дівчиною комітету, Іриною. Борис постарався — Іринушка була милою, гарною й інтелігентною. Коли б то не було Гедвіг... Але вона була, і він місця собі не знайшов, якби не міг бути разом з нею. Один її погляд, яким вона могла його звести з розуму, і те, як вона ніжно звала його «хлопчиком» — це було привабливіше, ніж перспектива переспати з іншою жінкою. Він не міг цього пояснити, він не міг цього навіть зрозуміти, але так воно було. Поки що він не хотів ризикувати, боячись, що хтось про це довідається, тому він став залицятися до Ірини. У нього не склалося враження, що вона отримала завдання доповідати про нього. Але відчув, що Борис став з ним обережнішим. Завдання, які доручали йому з часу тієї розмови, збудили у Леоніда недовіру. Можливо, їх давали, щоб його перевірити, — надто вони були несерйозні. Це було звичайне виконання інструкцій, суть яких він збагнути не міг, і невиконання яких не могло завдати комітету великої шкоди, така собі робота, яку йому регулярно доручали в перші роки праці, але виконувати яку після виконання важливіших завдань уже не сподівався. Закласти схованку на фанґельбахському цвинтарі в Штутгарті. Цілком можливо, що той металічний циліндр, який він сховав на могилі Гельґи Мерцбехер, і містив щось важливе для якогось цінного агента, але таке міг би зробити будь-хто інший, хто навчений вибирати такі місця, хто знав, яким умовам така схованка має відповідати. Тоді його направили до Франкфурта з такою нескладною справою, як залишити у полудень у пиварні на Меріанштрасе пакунок. Сюди щоденно приходив персонал друкарні російської антирадянської організації, яка містилась на тій же вулиці. В пакунку, за словами Бориса, були підроблені печатки цієї організації. Якщо їх знайдуть і «повернуть», то емігрантські провідники запідозрять у зраді одного зі своїх колег. Можливо, це був звичайнісінький дезінформаційний маневр, можливо, крок якоїсь заплутаної інтриги, але й це було завдання, яке під силу будь-кому. Зрозуміло, що це не міг бути хтось із тих, кого інфільтрували в організацію і хто вже, можливо, був відомий відповідним службам безпеки. Але хіба це причина, щоб доручити це саме йому? Можливо, це випадковість, можливо, це тимчасово, можливо, скоро йому дадуть серйозніше завдання, але в ньому вже зародилися сумніви щодо майбутнього. На місці Бориса він вчинив би зі співробітником, у надійності якого засумнівався, так само: доручив би менш важливу роботу, «розробив» би його і спробував загнати в пастку. З таким станом справ його єство мусило погодитися, з іншого боку, це розізлило його. Це через те, що відверто сказав про свої вагання щодо завдання, яке віддано виконав, через те, що не хоче бути безмозким автоматом, бездумним різником. А може, через те, що заговорив про одруження з німецькою дівчиною? Він шкодував, що завів ту розмову, шкодував, що на якусь мить довірився йому.