Понтиїзм. Казки кінця світу
- Автор: Михед Александр
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Кальварія
- ISBN: 978-617-7192-007
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Понтиїзм. Казки кінця світу». Краткое содержание книги:
— Щось типу того, — відповіла Люда, намагаючись утримати зніяковілу посмішку.
Продавчині вже витягали з комори всі можливі варіанти, не добачаючи особливої різниці між офісно-діловим, вечірнім і базарним стилями.
— О, а оця, очень даже нічого, — щоразу примовляла Таня, приміряючи біля дзеркала сумочки.
Люда намагалася розібратися в мерехтінні сумочок, що проносилися перед нею, як розмиті плями дерев за вікнами швидкісного авта.
Врешті-решт, коли продавчині почали думати, що «нічо з цього не буде» і Таня почала казати вже про кожну сумку «я б і собі таку взяла», Люда побачила свою сумку. Спокійний, виважений чорний прямокутник із чіткими лініями, витягнутий вертикально, з таємним відділом для особливо важливих речей і окремим для паперів формату А4.
Директорка стомленим і монотонним голосом коментувала:
— Моделі фірми «CUCCI». Новий бренд на нашому ринку. Прямі поставки з-за граніци. Качество — шик. Цвєт — блєск.
— Беру цю, — відповіла Люда. Це були її перші слова за останню годину.
Першою отямилася Таня, яку вже давно вело в інші, веселіші місця.
— О, падруга, шикарний вибар.
— У нас зараз іще постійно діюча скидка для наших постійних віп-клієнтів, — сказала директорка Люді, дивлячись на Таню.
Ціна знизилася і хоча б трохи наблизилася до базарної.
Люда вагалася мить — сумочка коштувала чверть її зарплатні. Та, згадавши «мій день», вона посміхнулась і розрахувалася.
— Давай тепер всьо переложим зі старої сумки в нову. І будеш перва клава на селі, — скоромовкою мовила Таня.
Люда перекладала речі в нову сумку. Всьому знайшлося своє місце. І зарплатні теж. «Хоч якийсь порядок», — подумала вона.
Вони вийшли на вулицю. Таня забігала вперед, тоді роздратовано оглядалася на Люду, яка обережно ступала ожеледицею, як по склу. На кожному плечі, ніби для підтримки балансу, висіло по сумочці.
— Тань, давай ще в кондитерську зайдемо, — окликнула Люда.
— Ладно. Давай. Всьо равно я вже нікуди не вспіваю, — відповіла Таня.
Люда купила шоколадні фігурки вовчика з «Ну, постривай» і шоколадне теля з дзвіночком, більш-менш схоже на кізоньку. Раніше вони здавалися її надто дорогими.
— Віриш, так давно на траліку на каталася. Аж якось скучила, — сказала Таня на зупинці. Вони витанцьовувала дивний поганський танець, намагаючись зігрітися.
Була година пік. І коли натовп заніс їх у салон тролейбусу, Таня змогла тільки видихнути:
— Ох, йо, за шо ж так. Ох, падруга, вже не скучила.
Люду затиснули щільні ряди. Їй подумалося, що тролейбус — то вантажний відсік Ноєва ковчега, в якому зібралися зайці-безбілетники, яких ніхто не запрошував у мандрівку. Або навпаки — це завбачливо приготовлена величезна консерва, якою годуватимуть звірів із верхньої палуби.
Болісний удар у живіт перервав її думки:
— Ах ти сука сумчаста! Пообвішалася сумками, дак думає, шо їй тут усі должни. А сама може всім на ноги наступать, — закричала на всю горлянку огрядна бабега років 30, замотана у хустку, з якої зблискували два розлючені ока.
— Вибачте, будь ласка. Я не хотіла, — відповіла Люда, намагаючись встояти на ногах.
— Не хотіла вона. Нє, ну, ви бачили таку корову, людоньки, — прокричала бабця знову, повертаючись до Люди спиною.
Тролейбус зупинився. Частина пасажирів вийшла. З ними і бабця. Щось упало Люді на ногу. Тамуючи біль, вона нагнулась і підняла шоколадну фігурку вовчика з відламаною головою. Двері замкнулись. Тролейбус рушив. Люда швидко оглянула нову сумку — вертикальний надріз, як хірургічний розтин, ішов по всій боковій частині. Люда засунула руку в діру і спробувала намацати секретну кишеньку, де була зарплатня. Там було пусто.
Таня мовчки спостерігала за нею, намагаючись зрозуміти, що коїться.
Люда підняла очі й почала вглядатись у пасажирів. Ті відсторонено відводили голови і щось сконцентровано розглядали на візерунчастих вікнах.
— Украли. Все украли. Нічого не лишили. Нічого, — шепотіла Люда.
— Ну, і шо тепер? В міліцію підеш? — запитала Таня, нарешті втямивши, що трапилося.
— Украли. Все чистенько украли, — тільки і прошепотіла Люда.
Тролейбус почав гальмувати.
Таня пішла до дверей.
— Всьо, моя остановка, — сказала вона, до кінця не певна, куди її взагалі занесло. Вже виходячи, вона намагалася згадати Людине ім’я. І змогла тільки сказати: Ну, ти і дура, падруга. Правду дєвкі казали — проблєми од тебе одні. Аріведерчі, коза!