Понтиїзм. Казки кінця світу
- Автор: Михед Александр
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Кальварія
- ISBN: 978-617-7192-007
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Понтиїзм. Казки кінця світу». Краткое содержание книги:
Ще один день.
Вона ще з заплющеними очима, піджимаючи пальці ніг, чалапає по холодній підлозі в дитячу кімнату. Вереск досягає найвищої межі та збивається схлипами. Вона прочиняє двері, вмикає світло.
Всі мружаться. Ще не розплющивши очей, вона чує голос старшого сина:
— Мам, це не я. Я тут ні при чому. Зуб даю, хрест на пузі.
День починається словами, які Костик приніс, як вітрянку, зі школи. Не мине й доби, як Таша почне за ним повторювати ці слова і робити цей жест — великий палець торкається верхніх передніх зубів, вказівний малює хрест на животі. Наче сотні років тому пастори-зайди намагалися навернути тубільні племена у християнство, а все, що від цього залишилося — лиш уміння хрестити пузо.
— Т-ш-ш, Ташулька, все добре, мама, вже поруч, т-ш-ш. Що трапилося, зайчику?
Мала схлипує, але вичавлює з себе:
— Мені снилося, що я була кізкою. Стлиб-стлиб. Стлибала по голах. І-і-і стлибнула. Я впала, — каже вона і заходиться жалісливим плачем.
Мати кидає погляд на годинник. Майже сьома. Час збиратися до школи.
— А знаєш, що ми зараз зробимо?
— М-м, — крутить головою мала, але пробиваються промінчики першої посмішки. Вона знає, що мама обов’язково щось придумає.
— А ми зараз наваримо смачнючої каші, щоб наша кізонька була сильною-сильною. А нашому вовчику насмажимо м’яса, щоб був добрим цілий день, — карикатурно-зловісним голосом говорить Костику. Той хоч і старший, скоро виповниться одинадцять, але все одно піддається її чарам, і посмішка розриває губи.
«Чи довго він іще буде моїм?» — питається вона, цілуючи його тім’я.
Ще один день.
«Але він не буде таким, як інші», — каже вона собі.
Люді тридцять чотири. Вона вчителька. Батьки померли. Коли самотність відчувається особливо гостро і гидотно, вона називає себе «сиріткою».
Чоловік зник. Точніше — втік. Усім, хто запитував, вона відповідала, що, мовляв, так і так, забрали на війну, ось так, просто серед ночі, новий призов. Ага, ще й прихопив усі коштовності в загальну скарбницю Міноборони, щоб було чим боротися з супостатами. Хоч люди і підсміювалися з неї, але таке тоді часто траплялося.
Наташа наминає пластівці і ранкову дозу мультиків. Їй сім. Янголя з головою, забитою принцами та іншим рожевим хмаристим щастям, яке дуже скоро розвіє вітер дорослішання.
Костику майже одинадцять. Вгризається в сосиску, уявляючи себе кровожерним вовком. Молоко він ненавидить змалечку: батько, ще коли жив із ними, завжди силоміць намагався напоїти Костю підгареним молоком, «шоб мужик наконєц получівся». Люда випадково знайшла серед його речей наклейку з голою бабою, але нічого не стала казати. «Ще рано», — подумала вона тоді.
Багаторічна звичка збиратися на роботу за кілька хвилин і нехтувати собою та своїм виглядом змушують Люду часом почуватися солдатом, який хоч і має чистий комірець, але все одно кілька разів порізався, коли голився.
Сьогодні починається новий тиждень. Вона хоче все зробити інакше. Вона повільно наносить макіяж, підводить губи. Ледь-ледь. Курви-заздрісниці, звісно, відразу запримітять її макіяж і підфарбовані губи. Почнуть шушукатися, вгадувати з ким у неї раптом почався роман. Люда посміхається і уявляє себе героєм голлівудського бойовика, який наносить захисну фарбу перед фінальною битвою.
— Ой, маам, яка ти класива, — каже мала, і ложка падає в молоко. Бризки розлітаються на всі боки, та основний удар приймає нова кофтина.
— Ох, і губи в тебе, мам, наче ти вампірша, — каже Костик.
— А зараз як укушу, так і знатимеш, — відповідає мама і йде на нього, клацаючи зубами.
— А-а-а-а, рятуйте, відьма, відьма, — включається в гру Костик, тікаючи від матері.
Люда силкується промовчати, щоб не зробити Тасьці зауваження за нову кофтину. Вона просто посміхається дітям і далі зображує відьму, що хоче поснідати маленькими молочними сосисками сорту «Дитячі».
Ще один день.
«Він буде іншим. Це мій день», — нагадує вона собі.
Люда цілує дітей.
— Канапки в торбах. Борщ у холодильнику. Поїсте обов’язково. І перед телевізором довго не сидіти.
— Да-а, ма-ам, — каже Костик, розтягуючи звуки і підглядаючи одним оком у телевізор.
— Добре, синку, і дивись…
— За Таською, а не в телевізор, — закінчує син відстороненим голосом завчену фразу.