Сага про Форсайтів
- Автор: Голсуорси Джон
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00183-9
- Переводчик: Олександр Іванович Терех
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Сага про Форсайтів». Краткое содержание книги:
Сага про Форсайтів
ВЛАСНИК
В ЗАШМОРГУ
ЗДАЄМО В ОРЕНДУ
Романи
JOHN GALSWORTHY
THE FORSYTE SAGA
The Man of Property
In Chancery
To Let
З англійської переклав
ОЛЕКСАНДР ТЕРЕХ
КИЇВ ВИДАВНИЦТВО ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ «ДНІПРО» 1988
В циклі соціально-психологічних романів видатного англійського письменника-реаліста Джона Голсуорсі (1867—1933) розповідається історія кількох поколінь родини Форсайтів, що охоплює цілу епоху в розвитку англійського буржуазного суспільства.
Передмова Анатолія Іллічевського
ISBN 5-308-00183-9
Український переклад, передмова.
Видавництво «Дніпро», 1976 р.
Художнє оформлення. Видавництво «Дніпро», 1988 р.
Розмовляючи про неї з Велом за сніданком у суботу, Вініфред торкнулася сімейної таємниці.
— Ця історія з твоїм тестем і твоєю тіткою Айріні, Веле... Все це, звичайно, старе як світ, але Флер не повинна нічого знати. Дядечкові Сомсу це було б неприємно. Гляди не проговорися!
— Гаразд. Але це не так легко: до нас приїжджає молодший брат Голлі, житиме в нас, вчитиметься хазяйнувати на фермі. Він, певно, вже там.
— Ах!— вигукнула Вініфред.— Як невчасно! Який же він?
— Я бачив його тільки один раз — у Робін-Гілі, коли ми приїздили додому тисяча дев'ятсот дев'ятого року; він був голий і розмальований синіми й жовтими смугами — хороший був хлопчина.
Вініфред сказала, що це «дуже мило», й додала заспокоєно:
— Ну що ж, Голлі жінка розважлива; вона знає, як повестися. Я нічого не казатиму твоєму дядечкові. Це тільки розтривожить його. Як добре, що ти повернувся до мене, мій любий хлопчику, тепер, коли я старію.
— Старієш! Отакої! Ти така сама молода, як і колись. Слухай, мамо, а цей Профон пристойна людина?
— Проспер Профон! Ще б пак! Такого цікавого й дотепного чоловіка я ще не зустрічала.
Вел гмикнув і розповів про мейфлайську кобилу.
— Дуже схоже на нього,— зауважила Вініфред.— Він здатний на що завгодно.
— Гм,— сказав Вел із притиском.— Нашій родині не дуже щастило з такими людьми, надто вже вони легковажні.
Це була правда, і Вініфред на хвильку поринула в сумну задуму, перш ніж відповіла:
— Воно-то так. Але він — чужоземець, Веле. І треба на це зважати.
— Гаразд. Я користатимуся його кобилою і якось йому віддячу.
Незабаром він розпрощався з матір'ю, прийняв її поцілунок і помчав до свого букмекера, в клуб «Айсіум» і на вокзал.
VI. ДЖОН
Місіс Вел Дарті після двадцятирічного перебування в Південній Африці палко закохалася — на щастя, в те, що було близьке їй, бо предметом її пристрасті був краєвид, що відкривався з її вікон: холодне ясне світло на зелених пагорбах. Вона знову бачить Англію! Англію ще прекраснішу, ніж та, що снилася їй уві сні. І справді, волею випадку подружжя Дарті опинилося в такому місці, де крейдяні гори сонячного дня на диво гарні. Успадкувавши від батька вміння бачити світ очима художника, Голлі могла належно оцінити химерність їхніх обрисів і сяйво білих схилів; сходити вгору дорогою, що пролягла в глибокій улоговині, чи брести до Чанктонбері або Емберлі для неї було справжньою втіхою, яку вона не наважувалася ділити з Велом, бо Велові милуватися природою заважав форсайтівський інстинкт, що вчив діставати від неї якусь користь — от хоч би зручну місцину об'їжджати коней.
Дорогою додому, ведучи «форд» рівно, ніби намагаючись його заспокоїти, Голлі дала собі обіцянку, що насамперед візьме Джона на гору і покаже йому свій краєвид, осяяний травневим сонцем.
Вона чекала молодшого брата з материнською ніжністю, не витраченою цілком на Вела. Під час триденних відвідин Робін-Гіла невдовзі після повернення на батьківщину їй не пощастило побачити Джона — він іще був у школі; і вона, як і Вел, уявляла його собі русявим хлопчиком, що, розмальований синіми та жовтими смугами, грався біля ставка.