Сага про Форсайтів
- Автор: Голсуорси Джон
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00183-9
- Переводчик: Олександр Іванович Терех
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Сага про Форсайтів». Краткое содержание книги:
Сага про Форсайтів
ВЛАСНИК
В ЗАШМОРГУ
ЗДАЄМО В ОРЕНДУ
Романи
JOHN GALSWORTHY
THE FORSYTE SAGA
The Man of Property
In Chancery
To Let
З англійської переклав
ОЛЕКСАНДР ТЕРЕХ
КИЇВ ВИДАВНИЦТВО ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ «ДНІПРО» 1988
В циклі соціально-психологічних романів видатного англійського письменника-реаліста Джона Голсуорсі (1867—1933) розповідається історія кількох поколінь родини Форсайтів, що охоплює цілу епоху в розвитку англійського буржуазного суспільства.
Передмова Анатолія Іллічевського
ISBN 5-308-00183-9
Український переклад, передмова.
Видавництво «Дніпро», 1976 р.
Художнє оформлення. Видавництво «Дніпро», 1988 р.
— До побачення,— відгукнулася Голлі й послала йому рукою поцілунок.
В поїзді, повагавшися чверть години між роздумами про Голлі, ранковою газетою, спогляданням чудового весняного дня й невиразними спогадами про Ньюмаркет, Вел поринув у глибини невеличкого квадратного записника — все імена, родовід, походження коней, примітки про масть і стать. Форсайт, що жив у його душі, міг придбати коня тільки певної крові, але рішуче стримував нахили Дарті, які штовхали його на ризик. Повернувшись до Англії після вигідного продажу своєї південноафриканської ферми і кінського заводу й помітивши, що сонце тут світить досить рідко, Вел сказав собі: «Мені просто необхідно взятися до якогось діла, бо інакше в Англії я помру з нудьги. Полювання не врятує мене; я розводитиму й об'їжджатиму коней». Із спостережливістю й рішучістю, набутою тривалим перебуванням у новій країні, Вел визначив слабкі сторони сучасного конярства. Тепер усі засліплені модою і високою ціною. А він купуватиме за екстер'єр, і до біса родовід! І ось його самого починає вабити благородна кров! Напівсвідома думка ворушилася в його голові: «Цей клятий клімат змушує людину бігати по колу. Та однаково я повинен мати коня крові Мейфлай».
У такому настрої він прибув до Мекки своїх сподівань. Людей було небагато, день видався сприятливий для тих, хто дивиться на коней, а не в рот букмекерові, і Вел рушив до загорожі, куди вивели скакунів. Двадцять років життя в колоніях позбавили його дендізму, прищепленого вихованням, але зберегли в ньому вишуканість наїзника й загострили його спостережливе око на те, що він називав «дурною пихою» деяких англійців і «папужачими вивертами» деяких англійок — для Голлі це було зовсім не властиво, а Голлі була для нього взірцем. Спостережливий, меткий, кмітливий, Вел одразу ж брався до діла, чи то йшлося про купівлю коня, чи про випивку; от і тепер, нагледівши молоденьку мейфлайську кобилу, він збирався взятися до діла, коли поруч пролунав повільний голос:
— Містер Вел Дарті? Як поживає місіс Вел Дарті? Сподіваюсь, вона при доброму здоров'ї.
І він побачив біля себе бельгійця, з яким познайомився у своєї сестри Імоджен.
— Проспер Профон. Ми познайомились недавно за сніданком,— мовив той.
— Як поживаєте?— промимрив Вел.
— Дуже добре,— відповів мосьє Профон із незрівнянно млявою усмішкою.
Голлі назвала його «добродушним Мефістофелем». Авжеж. Він і справді трохи схожий на Мефістофеля через оту темну гостру борідку; проте це був Мефістофель сонний, добродушний, з гарними і навдивовижу розумними очима.
— Один джентльмен хоче познайомитися з вами — ваш родич, містер Джордж Форсайд.
Вел побачив огрядне тіло і чисто виголене бугаяче, трохи насуплене обличчя, сірі, трохи вирячені очі, в яких таїлася іронічна посмішка; він невиразно пам'ятав цього чоловіка ще з тих часів, коли обідав з батьком у клубі «Айсіум».
— Я колись ходив на перегони з вашим батьком,— сказав Джордж.— Як ваша стайня? Може, купите котрусь із моїх шкапин?
Вел усміхнувся, щоб приховати раптове почуття, що конярство втратило під собою грунт. Тутешній люд зневірився у всьому, навіть у конях. Джордж Форсайт і Проспер Профон! Сам Мефістофель не був так зневірений у житті, як ці двоє.
— А я не знав, що ви любите перегони,— сказав він мосьє Профонові.
— Зовсім ні. Коні мене не цікавлять. Я плаваю на яхті. Хоча і яхта мене теж мало цікавить, але я люблю відвідувати своїх друзів. Я взяв із собою сніданок, містере Вел Дарті, так, невеличкий сніданок. Якщо ваша ласка, я хотів би поділити з вами цей простий невеличкий сніданок у моєму автомобілі.
— Дякую,— відповів Вел,— ви дуже люб'язні. Я прийду за чверть години.
— Ось там. Містер Форсайд теж приєднається до нас,— і мосьє Профон підвів руку в жовтій рукавичці.— Невеличкий сніданок у невеличкому автомобілі.
Він рушив далі, вилощений, сонний і самотній, а Джордж Форсайт подався за ним, елегантний, огрядний, з насмішкуватим виглядом.
Вел залишився. Він не зводив очей з кобили крові Мейфлай. Джордж Форсайт, звичайно, старий, але цей Профон, мабуть, приблизно одного з ним віку. Вел почував себе маленьким хлопчиком, наче мейфлайська кобила була іграшкою, яку тільки-но висміяли ті двоє. Тварина втратила свою реальність. Він ніби чув голос мосьє Профона:
«Ця невеличка кобилка! Та що ви в ній бачите? Ми всі помремо! »
А Джордж Форсайт, приятель його батька, досі грає на перегонах! Кров Мейфлай — чи й справді вона краща за іншу? Може, спробувати зіграти?
— Ні в якому разі!— буркнув він раптом.— Якщо не варто розводити коней, то взагалі не варто нічого робити. Чого я сюди приїхав? Я куплю кобилу.