Сага про Форсайтів

— Не перевтомлюй ноги, Веле, й не захоплюйся надто, коли гратимеш.

Її груди притиснулися до його грудей, очі дивилися в його очі, і Вел зрозумів, що і його нога, і кишеня в цілковитій безпеці. Він буде розважливим: Голлі завжди має слушність — у неї природжене почуття міри. Його ніколи не дивувало те, що, можливо, викликало подив у інших: він, хоч і був наполовину Дарті, ось уже двадцять років зберігав непорушну вірність своїй троюрідній сестрі, відколи романтично одружився з нею в Південній Африці в розпалі війни; і, залишаючись вірним їй, не вважав це за самопожертву, не нудився: вона була така здогадлива, так лукаво передбачала зміну його настрою. Доводячись одне одному близькими родичами, вони вирішили — точніше сказати, Голлі вирішила — не мати дітей, і хоч вона й зів'яла трохи, проте зберегла свою вроду, гнучкий стан і гарний колір темного волосся. Вела особливо захоплювало те, що вона не тільки живе його життям, а й своїм власним і що не рік то краще їздить верхи. Вона не кинула музики, багато читала — романи, вірші, всяку всячину. На їхній фермі в Південній Африці вона непогано доглядала хворих — чорношкірих дітлахів і жінок. Вона здібна, але не хизується цим, не чваниться. Не маючи схильності до самоприниження, Вел, проте, мусив визнати, що вона вища за нього, і не ставив їй цього за провину — рідкісний випадок як на чоловіків. Слід зазначити, що, хоч коли б він дивився на Голлі, вона завжди це знала, але він не завжди помічав, коли вона дивиться на нього.

Він поцілував її на ганку, бо не слід було робити цього на пероні, хоч вона супроводила його на станцію, щоб відвести додому автомобіль. Засмаглий на африканському сонці і вкритий зморшками в постійній боротьбі проти підступного норову коней, скутий покаліченою ногою, пораненою під час бурської війни (і, може, вона й врятувала йому життя під час світової війни), Вел мало змінився з того часу, коли вони з Голлі заручилися: та сама щира, чарівна усмішка, тільки вії, мабуть, стали ще густішими й темнішими, але все так само іскрилися крізь них світло-сірі очі, та ще ластовиння проступило виразніше, та волосся на скронях взялося сивиною. Він скидався на людину, що довго жила під пекучим сонцем життям невтомного наїзника.