Контрольний укол

— Проходьте, Василю Васильовичу, — посміхнулася баба Фрося. — Чай уже настоявся.

Вона поставила чашки на блюдечка, виставила банку з варенням, цукор, масло, домашні булочки.

— Пригощайтеся, докторе.

— Та я… тільки чаю, — пробелькотів я збентежено.

— Ви не бійтеся, все свіженьке, домашнє.

— Дякую, я не боюся.

Побачивши моє вагання, вона взяла ініціативу в свої руки. Розрізала булочку вздовж, товстим шаром намазала масло, поклала зверху малинового варення.

– Їжте, докторе, а то Ви тут зовсім охляли.

Чинити опір було марно. Усі бабусі на світі, напевно, однакові. Моя теж намагалася онука відгодувати. Все зітхала, дивлячись на мене. Я був, як на неї, занадто худесеньким — аж синім.

А чай і дійсно був чудовий, настояний на якихось травах. Я із задоволенням убгав не одну булочку, які мені мимохідь підсовувала моя годувальниця.

— Ви до мене частіше заходьте, не соромтеся. Ось Ігор Петрович, той постійно заглядає, любить мій чайок.

— Дякую. А до Вас всі лікарі заходять?

— Ну, всі, та не всі.

— А Надія Миколаївна, наприклад?

— Ні, Надія Миколаївна — ні. Вона надто погордлива, — баба Фрося спохмурніла, обличчя її стало серйозним. Було зрозуміло, що з лікаркою вони не дружать. Треба у неї про все це якось вивідати.

— А я думав, вона тільки до мене так ставиться суворо, навіть пихато, — закинув я наживку.

— Ось-ось, пихато, — пробурмотіла санітарка і замовкла.

Я злякався, що нічого більше не дізнаюся, але прийом спрацював, і я почув цілу історію.

Надія Миколаївна приїхала на роботу після закінчення медінституту разом зі своїм чоловіком — Риндіним Василем Петровичем, теж лікарем, хірургом, і маленькою донькою. На відміну від свого чоловіка, вона була місцевою і повернулася вже з сім'єю у своє рідне місто. Стали жити в її матері, батько на той час уже помер. А завідувачем терапевтичного відділення був теперішній головний лікар Олександр Михайлович Кучеренко. Це зараз він сивий, статечний, а раніше був парубок хоч куди — високий, красивий, з густою чорною чуприною. Багато хто в нього був закоханий. Добре, що його дружина працювала в іншому місці — в бухгалтерії якогось будівельного управління. Ну й Надія Миколаївна теж не встояла. Чому він віддав перевагу саме їй — одному Богу відомо, адже особливою красою вона не була відзначена. Але є щось в таких жінках — чар, напевно, від якого шаленіють чоловіки. Коротше, спалахнули між ними пристрасні почуття. Любов — вогонь, а чутки — як дим. Розповзлися з язиків на вуха. Дійшли вони й до чоловіка її, працювали-то в одній лікарні. А Риндін — людина добросовісна, ввесь час на роботі пропадав. Хірург він був тямущий, для сім'ї копійку заробляв. Але дружину свою любив. Він з нею по-доброму розмовляв: і виїхати звідси пропонував, і роботу змінити. А вона уперлася: залишуся тут і все. Хоч завідувач їй нічого й не обіцяв. Дружина його, дізнавшись про все, просто замкнулася в собі. От якби вона скандалила, гримала — він би плюнув на все й пішов. А так — не наважувався. Холодна війна в сім'ях продовжувалася десь з півроку. Першим не витримав чоловік Надії Миколаївни. Він подав на розлучення, на розрахунок — і виїхав до себе на батьківщину. Причому, як з'ясувалося потім, з ним втекла, покинувши все, медсестра хірургічного відділення, двадцятирічна Олена Кучеренко, єдина дочка Олександра Михайловича. Це був, звичайно, шок! Такого повороту подій завідувач не чекав. Закоханий тато прокинувся. І незабаром перевівся в іншу лікарню. Чи були у нього опісля якісь відносини з Надією Миколаївною? Напевно, все-таки були, тому що, коли він через декілька років повернувся сюди вже як головний лікар, Риндіна почала знаходитися під його негласним заступництвом. Не все ладналося у неї на роботі,й те, за що інші мали б великі неприємності, їй сходило з рук. Заміж вона не вийшла, але чоловіки в її житті, звичайно ж, були. Тільки тепер вона ретельно приховувала свої зв'язки. І сама вона змінилася. З веселої сміхотухи перетворилася на шкідливу, єхидну пані. Особливо перепадало від неї бабі Фросі, мабуть, Риндіна вирішила, що це від неї все зло. А при чому тут вона? Хіба шило в мішку сховаєш? І якщо ти така порядна, то нічого на чужих мужчин задивлятися. Ось і залишилася тепер сама — ні чужого, ні свого чоловіка.