Там, де козам роги правлять
- Автор: Паукшта Евгеніуш
- Год: 1974
- Язык: украинский
- Год: «Молодь»
- Переводчик: Олексій Федосенко
- Жанр: Советская классическая проза
Электронная книга - «Там, де козам роги правлять». Краткое содержание книги:
На батьківщині письменника ця повість вийшла вже трьома виданнями (1959, 1961, 1968).
— Міхал, тільки не забудь узяти пластинки на каблуки... Хлопці, давайте завтра вирушимо на окунів. Ото буде розвага.
Метек був найгаласливіший. Між ними він найбільше пустував. Відтоді, як з’ясувалася прикра справа Залєського, він невпізнанно змінився. Казав, що й навчання краще йде, мав час побалакати, витворяв усякі витівки, особливо Кульчикові, який терпів їх із стоїчною байдужістю. Що ж до Едека, то його Метек не зачіпав, бо ж той після хвороби все ще мусив берегтися.
— Ну, повертаймо додому, там на Едека, певно, чекає якась нова дівчина. Має чоловік щастя...— ляпнув його по спині, аж луна пішла.
— І що ті баби в ньому бачать?— цілком серйозно задумався Клем, окидаючи поглядом Залєського.
— Дайте мені спокій. Чорт з ними, я з жодною більше не говоритиму.
— А вона зовсім непогана, зовсім...
— Про кого ти кажеш?
— О, дивіться, все-таки зацікавився. А як би ти хотів? Може, Віка, може, та мазурка. Вона так дивилася вчора на тебе — я подумав, що от-от почне молитися, як перед іконою.
— Ох ти! Ну, завтра сідаю на трактор і полюватиму по дорозі на дівчат, що їхатимуть велосипедами, бо інакше діла не буде.
— Так ти ж, Клем, трактора й водити не вмієш.
— Тим легше буде влетіти в канаву.
Едек сміявся разом з ними, але в той же час почував себе трохи ніяково. Особливо від тих учорашніх відвідин. Ще б пак! Урочисто прийшла з батьком і матір’ю, аби подякувати за порятунок і попросити пробачення, що з її "вини сталося таке нещастя з трактором. Десь половини з того, що вони казали, Едек не зрозумів, бо старі розмовляли своєю мазурською говіркою, од якої він, не буваючи з мазурами, вже одвик, а до того ж хлопець так збентежився, що й дівчини не розумів, хоча вона говорила цілком правильно. Та ще коли йому подарували оте домоткане покривало і великого, відгодованого індика в корзині. Не хотів брати ніякого подарунка, але лісничиха шепнула, що цим він завдав би прикрості тим милим людям з Карвиці. Тоді він геть отетерів. Інша річ, що дівчина була справді гарна, струнка, Едек бачив, як витріщився на неї Кульчик, а той, що не кажи, трохи розуміється на цьому...
А взагалі, чорт його знає, чого їм усім заманулося роздувати цю, зрештою, звичайну історію. Навіть старий Мацура — і розумний же чоловік, а теж прийшов поздоровляти і дивився на нього, як кіт на шкварку. Чутка про ту подію нібито широко розійшлася по навколишніх селах, викликавши серед мазурів особливу повагу до нього... Наче він вибирав — мазурка то чи який інший чорт...
Хлопці дерлися на узвишшя, де стояли будинки лісництва.
Едек засапався. Був кволий після двотижневої хвороби. А проте з кожним днем у нього прибувало сили. Тільки не дуже хотілось погоджуватися з вимогою лікаря, що не менше як місяць він не повинен приступати до роботи. Хто знав, може, в Піші тепер є вільне місце?
Метек скористався з того, що Міхал з Кульчиком ішли далеко позаду, і тихо спитав:
— Слухай, а чого ти з Вікою так повівся? Вона дуже турбувалася про тебе. Приїжджала кілька разів, коли ти лежав непритомний...
— Бо вона теж з причудами. І взагалі досить мені вже цих баб, набридли в Ольштині. Хочу мати спокій, та й годі.
Сказав це різко, грубо — хотів, щоб Метек одчепився нарешті з тими Дівчатами. Але насправді йому було трохи прикро. Неввічливо поставився до неї, якось так вийшло. А втім, може, це й добре — вона гарна, личко миле, ще почав би впадати за нею...
Так, це було позавчора. Він добре пам’ятав.
Трапилась нагода, і вона приїхала санками Ментуса, Павелкового шурина. На порозі хати наткнулася на Едека — з окрайцем хліба він саме виходив шукати сарну, до якої так прив’язався під час хвороби. Побачив дівчину й відчув, що червоніє, бо — що там казати — ждав її.
— О, зустріч з хлібом, але, мабуть, не з сіллю?! — засміялася.
— Несу для сарни, хочете побачити?
— Якщо вам нема чого цікавішого показати, то залюбки.
Проте сарни вони не знайшли. Певно, побігла десь у лісові хащі. Поверталися тихо, мирно, гомоніли, як давні знайомі. В спортивному костюмі, Віка подобалась йому. На його темному тлі приємно вимальовувалась дівоча голівка з коротко підстриженими ясними кучерями. Кирпатий носик іноді пирхав, як у вередливої лісничишиної кицьки.
— Вам гарно в цьому костюмі,— сказав Едек.
Вона спинилася вражена.
— Ви звернули увагу? Не сподівалася цього від славного героя наших лісових просторів...
— Перестаньте.
— Ну як же І Ще трохи — і про вас почнуть співати пісні по селах, як про героїв класичного епосу.
— А ви, Віко, мабуть, не будете серед тих піснярів?