Там, де козам роги правлять

— Перестань! — накинувся на нього Метек. — Годі, крапка. Що ще має статися? Скінчилось і більше не повернеться. Ти ослаб після хвороби, тому й реагуєш гостріше на кожну дрібницю.

— Можливо... але в мене якесь недобре передчуття.

Метек мимоволі засміявся.

— Знаєш, я міг би все уявити, тільки не тебе з передчуттями. Перестань, друже!

Вже на порозі їх радісно зустрів лісничий, вимахуючи якимось папірцем.

— Ну, нарешті дали талон на мотоцикл. Завтра можна забирати.

Метек на радощах аж у долоні заплескав, а тоді, наче того було мало, з розгону перекинувся в снігу, налякавши цим Рекса, який підібгав хвоста і подався в безпечний куток подвір’я.

— Завтра їдемо по мотоцикл! Едек, навчиш мене їздити?

— Усі не поїдемо, навіщо? Попрошу Едека, і махнемо разом санками до Піша... Мені треба побувати в районному управлінні, зостануся там довше, а він випробує, як працює мотор. Тільки чи потягне по снігу? На шосе ще нічого, а як отам через ліс до нас?

Метек легко відмовився:

— Ну що ж, тоді, Клем, гайда до науки, позубримо години дві, а одразу після обіду трошки покатаємося на санях. Ти даси нам коня, тату? Мабуть, уже можна через озеро їхати?

— Краще почекайте. Хай мороз подержить кілька днів, лід потовщає. А коня беріть. У мене сьогодні робота з насінням, деяке недосушилося, жолуді й букові горішки теж треба перелопатити. Ну, Міхал, ходімо.

Клем, дуже здібний хлопець, ревно помагав молодому Гасинцю готуватися до іспитів на атестат зрілості. Був радий цьому, адже та допомога хоч якось виправдувала його перебування в Сумах. А кожну вільну хвилину щось писав і при тому страшенно мордувався. З кабінету, де він спав, а точніше — працював, часто до пізньої ночі було чути, як він годинами гасає з кутка в куток, щось бурчить сам до себе, грюкаючи, відсовує стілець, а дід кінець люто рве папір на дрібні шматочки.

Едек нудьгував, поки ті двоє вчилися. Лісничий категорично заборонив йому будь-яку роботу.

Хлопець тинявся по господарству, возився з собаками і сарною, від першої до останньої сторінки читав газети, од нудьги часом заглядав до книжки. Відтоді, як з’ясувалась ольштинська справа, що так мучила його, Залєський уже трошки сумував за буйним життям двох останніх років. Там завжди щось діялося, були якісь емоції, переживання, зрештою, хоча б уже й горілка.

Згадав про добру чарку і облизав губи.

— Ех!— зітхнув і від нічого робити уклався спати.

Розбудив його Метек, гукаючи на обід.

Викоханий кінь лісничого весело перебирав ногами коло саней, напханих соломою. Хлопці зручно вмостилися в соломі, прикрились кожухами.

— Гайда!

Дорога бігла уздовж молодого лісу, навпроти того місця, де восени були вирубки, потім круто повертала в старий, столітній сосновий бір, підбитий, мов шуба, густими заростями молодого смеріччя, яке посіяли тут вітри, приносячи насіння з інших місць пущі. Пухнастий свіжий сніг, який ще не взявся твердою кіркою, лежав невеликими купками на розлогих гілляках. Ясно-коричневий, місцями аж червоний колір стовбурів гармонійно поєднувався з ніжною зеленню хвої.