Там, де козам роги правлять

Едек подумав, що лісничий зовсім не всміхався. «Мабуть, схвильований, що я так хворів. Добре, що він того діла не знає, бо як би я в очі йому глянув».

— Ну, досить вітань, досить. Тепер дайте, будь ласка, хворому чайку, та й перекусити щось.

— Зараз буде бульйон і курка.

— Авжеж, авжеж, пані Гелено, у вас того добра стільки, що хто його й перелічить, хіба лисиці, як унадяться до курника.

— А пролазить тварюка, уже двох задушила. Хотіла підкопатися до курника. Але то якась приблуда, наша у нас не краде,— мовив пан Гасинець.

— Як це — «наша»? То ви й лисицю годуєте? Я розумію — сарну, борсука, а лисицю?

— Лисицю не вигодуєш, вона ще дикіша за вовка. Я кажу про одну, що має нору тут, у кущах за стодолою. Три роки живе, а жодної курки не взяла... Надто розумна для цього, знає, що миттю викурив би її звідти.

— Як той злодій, що ніколи не краде у найближчих сусідів,— засміявся лікар, підводячись із стільця, який аж заскрипів, наче зрадів, що позбувся такої ваги.— Мені вже нора. А хворого, будь ласка, не стомлюйте, хай собі спить. Завтра ще загляну.

— Тут часом приїздить одна дівчина, їй можна розмовляти з хворим?— втрутився раптом Кульчик, який скористався з нагоди і теж увійшов до кімнати хворого.

— Дівчина — то інша річ. Та ще коли гарна. Але й цим добром не зловживати, не зловживати...

Так минуло ще кілька днів. Лікар приїздив регулярно і радів, що хворий поправляється. Едек ждав Віку, та вона більше не появлялася. Один раз тільки ще заглянув лісничий; Метек приходив кілька разів на день, але був якийсь сумний, ніби сам не свій.

Едек почав замислюватись над цим. Лісничий явно був не такий, як раніше. Холодний, суворий і зовсім не всміхався. Невже він щось знав?

Поверталося здоров’я, поверталась і давня гризота. Що з того задуму, коли його ще не можна було виконати, а тут з кожним днем, з кожною годиною ставало важче. Скоріше б виїхати звідси, покінчити з усім цим.

Він спитав лікаря, коли зможе встати. Товстун обіцяв, що за два, найбільше за три дні. Звісно, помаленьку, тільки в хаті... Треба бути обережним, організм переніс сильне потрясіння...

Хлопець важко зітхнув, слухаючи ці слова. Того дня лікар появився зранку. Едек зрадів, бо від тої хвилини, коли прокинувся, відчував якийсь дивний неспокій, ніби ждав чогось, а чого — і сам не відав. Прихід лікаря відігнав цей настрій.

Потім довгі години лежав самотній. Лісничиха приносила їсти і поверталася до своїх господарських справ. Чоловік, сказала вона, поїхав до Ольштина, викликали в дирекцію. Хлопці подалися велосипедами до Піша.

Звістка про поїздку лісничого ще більше пригнітила його. Марно старався переконати себе, що смішно думати, ніби Гасинець може там натрапити на сліди його злочину. У нього свої справи, та й годі...

На покрівлі хліва прогулювалась та сама ворона, що й завжди. Він уже пізнавав її по вискубаному хвосту. Ворона поважно розглядалася довкола, крутила головою. Едек усміхався до неї.